– Уже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Васю, чоловіка, вже 10 років як Бог забрав. А рік тому донькb, зятz і п’ятнадцятирічного онука Пашеньки не стало, всіх разом в одну мить,- баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою. – для чого живу? Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідні. Сусіди радять в місто перебратися, від доньки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна. Тільки що мені там одній сидіти
– Доброго ранку сонечко! Саме, саме добре.
Мама сіла до мене на краєчок ліжка і погладила по голові.
– Який же ти у мене вже великий. Практично дорослий чоловік. З днем народження, Пашенько.
Мама поцілувала мене в щоку і поклала на поряд коробку.
– Дякусики. – я поцілував її у відповідь і вона вийшла з кімнати. Сьогодні 17 червня і мені виповнилося 17 років. Розгорнувши упаковку я підстрибнув на ліжку. Новий наворочений телефон. Про таке я навіть і не мріяв! Два тижні тому на пробіжці в парку я загубив свій. А два тижні без зв’язку в нашому шаленому світі просто якийсь кошмар. Тепер потрібно відновити всі номери і віддзвонитися друзям.
– Паш, бабуся дзвонила – пролунав голос мами з кухні – вона тобі додзвонитися на старий номер не змогла.
Передзвони їй.
– Добре мам, зараз.
Розібравшись з телефоном я почав по пам’яті набирати номер бабусі + 38** *** 7158 або 5871? Все таки 7158. Слухавка. Виклик пішов…
Любов Сергіївна доживала віку в старенькому будиночку на краю села.
– Уже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Васю, чоловіка, вже 10 років як Бог забрав. А рік тому донькb, зятz і п’ятнадцятирічного онука Пашеньки не стало, всіх разом в одну мить,- баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою. – для чого живу? Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідні. Сусіди радять в місто перебратися, від доньки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна. Тільки що мені там одній сидіти. На людей тільки з балкона і подивишся. А тут повітря. Курочки.
Сусіди знову ж, майже рідні, все життя пліч-о-пліч живемо. Ні. Прощатися зі світом треба на рідній лавці. Стара я вже, щоб місце проживання змінювати.
На столі задзвонив телефон. Подарунок доньки. Любов Сергіївна за звичкою заряджала апарат, хоча дзвонити їй було нікому. Ось уже рік, як мовчав, а тут раптом задзвонив. Номер якийсь невідомий.
– Алло…
– Бабулю, привіт! – пролунало в слухавці. – Пробач, що не дзвонив давно. Це тепер мій новий номер. Я старий десь загубив. Мама сказала, щоб я тобі подзвонив, а то ти хвилюєшся.
Любов Сергіївна притиснула руку до лівого боку і сіла на диван. Щось там дуже защеміло.
– Пашенько, онучку, це ти? – прошепотіла, бліднучи, баба Люба.
– Звичайно я! Хто ж ще? – Продовжувала повідомляти слухавка – Ба, пробач що ніяк до тебе доїхати не можу. Все намагаюся, намагаюся. І весь час щось заважає.
– Пашенько, онучку, як ти там? – вже ридала в телефон Любов Сергіївна. – Я вже до вас зібралася. Так кіт Барсик тримає. Старий він вже. Кому без мене тут потрібен буде?
