– Уже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Васю, чоловіка, вже 10 років як Бог забрав. А рік тому донькb, зятz і п’ятнадцятирічного онука Пашеньки не стало, всіх разом в одну мить,- баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою. – для чого живу? Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідні. Сусіди радять в місто перебратися, від доньки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна. Тільки що мені там одній сидіти

 

– Ба, не плач. У мене тут іспити. Як здам і визначуся куди мені, так відразу до тебе на цілий місяць. Так скучив за твоїми пиріжками. Ти там тримайся.

– Пашенько, соколику мій. Дякую що зміг зателефонувати. Якщо зможеш, подзвони ще. – продовжувала ридати бабуся.

– Ба, ну ти чого? Хочеш щодня дзвонити буду? У мене тепер такий тариф хороший. Тобі дзвоню безкоштовно.

– Батьки там як?

– Як в раю! Мені здається вони переживають другий медовий місяць. Все бабулечко, мені пора. Завтра подзвоню. Цьом. Бувай!

У слухавці запанувала тиша. Любов Сергіївна піднялася. Підійшла до ікони і перехрестилася тремтячою рукою. А потім вирушила в магазин. Борошна треба купити. І дріжджів. А як і справді відпустять… Залишилося два тижні. В очах баби Люби запалилися іскри життя.

Павло натиснув відбій. Дивна якась бабуся сьогодні. З днем ​​народження не привітала. Плакала. Здає напевно бабуся. Треба і справді кожен день їй дзвонити. Старенька вона вже. Скоро 60 років.

Два тижні пролетіли як один день. Павло здавав іспити. Щовечора дзвонив бабусі і за чинно розмовляв з нею. Розповідав про іспити. Про випускний. Бабуся, яка раніше любила повчати онука, тепер все більше мовчала і тільки зітхала.

– Мам, я прийшов! – Павло пройшов в ванну вимити руки. З кухні пролунав незадоволений голос мами.

– Паш, ми все розуміємо, що ти завантажений. Що у тебе іспити і вступ. Але ти можеш знайти хвилину і зателефонувати бабусі? Вона у нас одна залишилася. Вона дзвонить мені і скаржиться що ти її забув.

– Отетеріти! – Пашка зайшов на кухню. – Ма, я їй кожен день дзвоню. Давай зараз стоячи перед тобою подзвоню і на вільні руки поговоримо втрьох. Павло набрав бабусин номер, збережений в телефоні.

– Алло! Ольго Віталіївно! Поясніть мені і моїй матері, чому Ви говорите, що я Вам не дзвоню?

– Пашенько, бробач мене стару. Я на третій день зрозуміла, що ти помилився номером. Ну не змогла я тобі зізнатися. І відмовитися хоча б від ілюзії щастя. Від ілюзії, що моя сім’я жива…

Через тиждень баба Люба пекла пироги. А Пашка з батьками їхав в село, знайомитися з новою бабусею…

Автор: Таша Лyкінова..

Фото – ілюстративне.

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩