Розлучилася я з чоловіком зовсім недавно, півроку тому. Причиною розлучення стала моя невірність. Мені просто набридло бути поруч з ним, так як він мене не чув і не хотів нічого змінювати. Я зустріла чоловіка, він здавався мені повною протилежністю чоловіка: сміливий, рішучий, уважний, чарівний. Якщо з чоловіком ми практично не спілкувалися, то з новим коханим могли розмовляти дні і ночі на проліт.

Я не могла приховувати від чоловіка, що у мене інший, і в один з днів все розповіла йому. Чоловік сказав, що здогадувався, але не хоче мене втрачати, тому готовий пробачити. Я сказала – ні, хочу змін і йду до коханої людини. Подала на розлучення. І тут почалося найцікавіше.

Мій коханий говорив мені, що будемо жити разом, орендувати квартиру, він забере мого сина. Коли я пішла від чоловіка, він сказав, що на даний момент нічого не виходить. Попросив почекати. Довелося орендувати кімнату самій. Хоч одне добре, що він оплачував її.

Так як це не окреме житло, а лише кімната в будинку, сина я забрати не могла, там ще жили люди, та й господиня була проти. Довелося залишити його з чоловіком.

Спочатку все було добре. З господинею будинку я домовилася, що буду забирати сина на вихідні, тому дитина два дні в тиждень була зі мною. Коханий годував обіцянками, говорив, що скоро все буде добре. Я вірила. Але проходили місяці і нічого не змінювалося.

Після розлучення син залишився з чоловіком, забрати в кімнату я його не можу. Окрему квартиру орендувати не виходить. Мені просто не вистачає грошей. Мої батьки живуть далеко від мене, допомогти не можуть. Я почала тиснути на коханого чоловіка, але рухів з його боку немає.

Нещодавно почала помічати, що дитина відгороджується від мене. Виною тому батьки чоловіка. Вони стали налаштовувати сина проти мене. Розповідають йому, що я завела іншого, кинула його хорошого тата, начхала на них, на даний момент веду незрозумілий спосіб життя, а син мені не потрібен. Моя дитина часто плаче, боїться, що тато з ним вчинить так само. Але це ж не так.

Коли син зі мною, то намагаюся пояснювати, що це доросле життя, іноді так буває. Йому слід трохи почекати і коли буде можливість, я відразу заберу його. Що мій коханий орендує для нас будинок чи квартиру, ми будемо жити новою великою родиною. Сама намагаюся в це вірити, але надії з кожним днем ​​все менше і менше.

Я не знаю що мені робити. Почуваюся заручницею обставин. Виходу з ситуації, що склалася не бачу.

Фото – ілюстративне.

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.