Тільки дві відпустки по догляду за дітьми просиділа вдома, та й то вийшла раніше на роботу. У нас свій будинок, город, навіть було господарство. Готування прання, прибирання все на мені. Ніколи у мене не було ніяких помічників. Ми ніколи не ходили просто так повечеряти в кафе, а якщо їздили на відпочинок на море я повинна була готувати, мити посуд, прати поки мій чоловік відпочивав.

Чоловік ніколи не бере участі. Він вважає, що це все жіночі справи. Ви, можливо, зараз думаєте, що я недалека і недалекоглядна і скажете, що треба було домовлятися і вирішувати подібні питання до весілля. Але це зараз всі розумні, а тоді я була дівчиною 18 років. Кохання без всякого розрахунку. Емоції вирували. Вийшла заміж, є де жити, от і добре.

Чоловік з самого початку то працював, то ні, то на себе, то на чужого дядька.

Я трималася за свою роботу руками і ногами. Я тягнула всю сім’ю. Зараз, коли діти виросли, а чоловік також то працює, то ні, я не молодію. А у мене важка робота, і вдома приготуй, прибери, подай.

Займаюся ще й городом, намагаюся виростити на городі ягоди та овочі. Потім їду на ринок, продаю. А це теж праця. Раніше ще курей і двох корів тримали. Але чоловікові важко було займатися заготівлею сіна на зиму тваринам.

Зараз він може спокійно провести цілий день за комп’ютером або біля телевізора. У нього немає справ.

Не знаю що робити. Йти мені нікуди. У селі треба мати свій будинок і город, щоб вижити. Як чинити не уявляю.

Фото – ілюстративне.

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.