В школі брат попросив батьків купити комп’ютер. Хоча знав, що грошей немає – зарплату затримували і батькові і матері. На море не їздили влітку – нема на що. А в ті часи вартість хорошого комп’ютера дорівнювала вартості сімейної поїздці на море. Проте, батьки влізли в борги, але комп’ютер братику купили. Причому не тільки комп, але і комп’ютерний стіл новий, принтер, колонки. Йшлося про те, що все це необхідно для навчання в школі.

Ха! Так вчителі тоді не знали, що бувають електронні дошки, а реферати та доповіді можна готувати на флешках! Незважаючи на наявність комп’ютера (на думку батьків – це все, що потрібно для відмінного навчання), брат закінчив школу майже з усіма трійками. Всунули його в коледж. Але через рік його звідти відрахували. За неуспішність і прогули.

З тих пір він працює продавцем-консультантом в магазинах. Зарплата начебто непогана, але вся сіра. Розмовляла з ним, що можна пошукати кращу роботу. Але брат впевнений, що йому нічого в житті кращого не світить.

П’ять років тому він познайомився і став жити з дівчиною. Начебто зовні непогана, симпатична, в міру скромна. Відразу стали жити окремо від усіх. Навіть район міста інший вибрали. Але жили в орендованій квартирі. Весь цей час братик з жіночкою не забували про нас – родичів. На вихідних заїжджали до батьків – нібито провідати їх, поговорити про те, про се. Насправді знали, що мама наготує повний стіл їжі, нагодує і з собою пакет дасть.

У будні дні кілька раз в тиждень за яких-небудь дрібних причин приїжджали до нас з чоловіком. Причому завжди в той самий момент, коли ми вечеряли. Природно, запрошували до столу і непроханих гостей. Жодного разу не відмовилися. Самі ж ніколи не кликали до себе в гості нікого. То їх немає, то втомилися, то грошей немає, щоб стіл накрити. Навіть дні народження брат частенько відзначав у батьків в будинку. Причому вельми своєрідно. Він разом з дружиною відразу після роботи приїжджали до батьків – а там вже накритий стіл і гості з конвертиками сидять.

Одного разу я запитала у мами – чи дають вони хоча б гроші на продукти? Ні! – Ну їм же так важко. Вони платять і за квартиру і за комуналку. А ще одягнутися-взутися треба, – жалібно протягнула мама. Пробувала поговорити з братом. Ну недобре це в 26 років жити на шиї у батьків літніх. Не зрозумів.

– Я їх ні про що не просив. Самі все дають і кличуть на дні народження, – сказав. Більше я не стала лізти в усі це. Раз всіх все влаштовує – чого мені тоді переживати. Всі дорослі люди. Розберуться. Так і жили. А місяць тому братик раптом попросив у мене позичити йому грошей. Причому, спочатку, за традицією, поїв, а потім вже приступив до справи.

– Ми вирішили купувати квартиру! Досить платити дядькові.

– Дуже добре. Вітаю! Можу порадити забудовників більш-менш надійних, людей, які допоможуть зібрати документи на іпотеку, – включилася я в розмову.

– Так, це добре все. Але у нас немає грошей на початковий внесок. Чи не займеш нам? – ошелешив брат.

– А чим ви віддавати будете? І ще відсотки банку виплачувати по іпотеці? – запитала я.

– А ми все прорахували і домовилися з тещею. Вона оформить квартиру на себе і буде виплачувати відсотки. У нас з дружиною сірі зарплати – нам не дадуть кредит. А ми спочатку тобі віддамо гроші, як назбираємо, а потім тещі.

Я не повелася на таку «щедру» пропозицію. Це означає квартира буде тещина, братові нічого не світить, якщо щось трапиться – довести що він винен мені гроші я не зможу. Простий договір від руки до уваги не особливо приймається. Та й не хочу я судитися з рідною людиною. Молодший братик моєї позиції не зрозумів. Вирішив, що я жадібна і корислива (запитала скільки відсотків він готовий виплатити нам з чоловіком за позику). Пішов.

Тепер він не дзвонить, його дружина дзвінки скидає. Коли нарешті, побачилися у батьків, запитала чому таке ставлення? Відповідь в принципі була очікувана: – Яка ти мені сестра, якщо навіть допомогти у важкій ситуації не хочеш?

Джерело