– Рідна сестра виганяє мене на вулицю, – розповідає сорокарічна Віра. – Хоча знає, що йти мені з двома дітьми нікуди. Зібралася продавати половину квартири, в якій ми живемо. Сама б вона до цього не додумалася, це її чоловік підмовляє на таке. Добре, що матуся цього всього не бачить! Вона б не пережила, якби знала.

Живе Віра з дітьми в двокімнатній квартирі в спальному районі, яку три роки тому вони з сестрою Катериною отримали в спадок після того, як не стало їхньої матері. У цей будинок разом з батьками сестри заїхали ще дітьми, тут навчалися, звідси потім роз’їхалися, вийшовши заміж.

Заміжжя Віри виявилося невдалим, і незабаром вона з маленькими доньками повернулася до матері. Дівчатка вже встигли підрости, старша зараз в сьомому класі, а Віра все не може толком встати на ноги після розлучення. Здоров’я немає, грошей теж, з роботою постійно не щастить, а про особисте життя вона вже і думати забула.

Поки мама була в силах, вона активно допомагала ​​дочці з дітьми. А коли злягла, вирішувати проблеми з лікуванням довелося Катерині.

– Про гроші я вже навіть не кажу, але навіть в лікарню ходити часто наша Віра не могла – у неї ж діти, – зітхає молодша сестра. – Все було на мені. З моїм сином сиділа свекруха, а я була у мами.

***

Після того, як не стало матері, сестри вступили в спадок, а тепер ось не можуть його поділити. Катерина кілька разів починала неприємну розмову з сестрою, але безрезультатно. Викупити половину, яка належить сестрі, Віра не може, про це й мова не йде. Взяти гроші за свою частину не хоче – на цю суму окрему квартиру вона не купить.

– Я вже пропонувала і варіант з орендою, – розповідає Катерина.

– Нехай Віра ніби знімає у мене мої пів квартири. Ну, буде платити тисячу-дві на місяць, хоч так. Але справа в тому, що навіть і ця сума для неї непідйомна. Ось в даний конкретний момент вона знову без роботи сидить, другий місяць…

На перший погляд, частка Катерини начебто їй і не потрібна: вона живе нормально, працює, їздить відпочивати, купує обновки. У неї хороший міцний шлюб, дванадцятирічний син. Правда, своїх особистих квадратних метрів у неї теж немає: живуть вони в квартирі чоловіка.

– Але ж дах над головою є, і непоганий. Чого ще їй треба? – розводить руками Віра.

***

Але Катерина чинить так не з власної волі. Раніше чоловік ніколи не дорікав її ні житлом, ні шматком хліба. Але в ситуації, що склалася раптом почав злитися.

– Що ж це виходить! – каже він. – Ти платиш податки і якусь частину квартплати, як власниця, а користуватися майном не можеш. Ми могли б додати грошей з накопичень і купити щось синові на майбутнє, наприклад, а поки зайву квартиру здавати. Якби зробили так три роки тому, зараз би вже кругла сума на руках була б. Як ти не розумієш – сестра живе за твій рахунок! Треба вирішувати цю проблему!

– Але не зараз же, – нерішуче зітхає Катерина. – Вірі і справді зараз нікуди йти.

– А коли? – розводить руками чоловік. – Їй і три роки тому не було куди йти, і через п’ять років, я тебе запевняю, буде те ж саме. А там і дівчата підростуть, і, можливо, підуть по маминих стопах. Народять і прийдуть в цю квартиру з дітьми. Ти взагалі ніколи нічого не отримаєш. І ти думаєш, тобі хоч хтось колись подякує? Ні в якому разі.

Чоловік Катерини вважає, що родинними відносинами не можна прикриватися і нахабно користуватися, як робить це Віра. Треба діяти по закону. Якщо щось належить – домагатися свого. Бо ось так благородно все віддати сестрі на шкоду інтересам власної дитини – нерозумно і безвідповідально.