О пів на п’яту ранку дитина захникала, дитя недобре себе почуває зараз зараз, – розповідає 30-річна Оля. – Я підскочила, дивлюся – чоловіка немає. Взагалі вдома немає, уявляєш? Ні куртки, ні черевиків, ні ключів від машини. Лягали ввечері вдома. Дзвоню йому, запитую – ти де взагалі? “Все нормально, – каже, – спи, я у мами своєї”. Це мати йому о другій годині ночі зателефонувала, він встав, зібрався і поїхав до неї!

Всі п’ять років свого шлюбу Ольга змагається зі свекрухою, Катериною Дмитрівною, за увагу чоловіка Анатолія. Катерина Дмитрівна постійно тягне ковдру на себе. Дзвонить не просто щодня, але і по кілька разів на день, весь час звертається до сина з великими і маленькими проханнями: приїхати, забрати, відвезти, налагодити комп’ютер, допомогти на дачі, прибити полички і поміняти розетку.

– Твоя мама хіба не в курсі, що існують таксі, сантехніки, комп’ютерні фахівці? – з сарказмом цікавилася Ольга. – Ну не правильно це, ввечері по пробкам їхати на інший кінець міста, тому що мамі прийшла примха терміново пересунути шафу з одного кута в інший. Нехай двірника попросить, дасть йому 50 гривень. У тебе сім’я, дитина, робота. Скажи, що ти не можеш. Виклич їй, врешті-решт, спеціаліста.

Але навіть викликавши фахівця, наприклад, з ремонту холодильників, Катерина Дмитрівна все одно дзвонить синові. За людиною треба стежити, що він там напрацює, незрозуміло, сумлінних людей зараз немає в принципі, а Катерина Дмитрівна ні в ремонті, ні в холодильниках нічого не розуміє.

Раптом майстер замінить якісь деталі в її агрегаті, або запропонує купити те, що не треба, або ще щось-небудь придумає. Самотню жінку образити норовить кожен. Потрібно, щоб у домі був чоловік, якого так просто навколо пальця не обвести.

– Вона не стара ще жінка, їй шістдесяти немає! – з обуренням розповідає Ольга. – Просто спритно прикидається такою безпомічною. Тут вона не розуміє, там не може, це не знає, як. Ну якось же інші жінки її віку одні живуть самі? І самі проблеми вирішують. І лампочки вкручують, і лічильники перевіряють, і крани лагодять, і навіть пральні машини.

Поки живий був свекор, батько Анатолія і чоловік Катерини Дмитрівни, Ользі було простіше. Але три роки тому свекра не стало. На перших порах після того Анатолій переїхав до матері. Звичайно, спочатку Ольга не протестувала – тут все зрозуміло. Сама зібрала чоловікові речі на перший час.

Але минув тиждень, потім місяць, потім другий, настав третій. Змінився сезон, чоловік заїхав додому взяти тепле пальто і черевики, а також ще деякі речі, необхідні для життя. «Перший час» явно затягувалося.

– Ти додому-то збираєшся повертатися, чи як? – поцікавилася Ольга.

Але чоловік тільки зітхав і умовляв ще трохи почекати. Мамі дуже важко. Вона не може ні спати, ні їсти, до лікаря йти відмовляється, і тільки коли з роботи приїжджає син, їй стає легше.

Ользі особливо його присутність в будинку поки не потрібна, дітей у них тоді ще не було. А для мами син зараз порятунок.

Ольга довго входила в положення, але нарешті втомилася мовчати.

– Я вже серйозно думала тоді – розлучимося, – розповідає Ольга. – На четвертий місяць вже серйозно мовила: або ти повертаєшся, або залишаєшся. Повернувся. І у всіх все було добре, уявляєш! Хоча Анатолій був упевнений, що мама його від’їзду просто не переживе. Але ось такі концерти, як вчора вночі, у нас час від часу до сих пір – а адже вже три роки минуло. У нас і дитина маленька тепер. Але свекруха про це не думає. Як тільки їй стає сумно – дзвонить синові, а він летить до неї бігом. Тьху!

– Слухай, ну може бути, їй дійсно погано було? Не прикидалася ж вона?

– Так як же. Я запитала вранці у чоловіка – що там з матір’ю було? Каже, ой, добре, що нічого страшного: мама взяла краплі, і все пройшло. Хитрість якась, мабуть, як моя бабуся в дитинстві говорила! Як тільки син приїхав – заспокоїлася. Я чоловікові кажу – ну ти сам-то розумієш, що це ненормально? Ти всю ніч проїздив, не спав, з другої години на ногах, на нервах, за кермом, а вранці тобі на роботу! Адже там знижку не дадуть, що ти добу, не спав! Мати думає тільки про себе!

– А він що?

– Так розумію я все, говорить, але що я можу зробити? Ось вона дзвонить вночі, каже, що недобре їй, в очах темно. І що? Телефон покласти і спати лягти? Звичайно, я потихеньку зібрався, щоб вас з сином не розбудити, і поїхав до неї.

Тепер Ольга вже серйозно думає поговорити з матір’ю свого чоловіка, адже так далі тривати не може. Потрібно і про дітей думати, а не лише про себе.

Джерело