Прощати важко. Особливо близьких людей. Завжди здається, що образа сильніша. Негатив накопичується, людина завантажує себе зайвими переживаннями і стресами, замість того, щоб просто відпустити. Розповідь про цю дівчинку може здатися неймовірною.

Моїй доньці 12 років, і вже 8 років вона не бачилася з батьком. Малятку було 2, коли мій чоловік вирішив від нас піти. А заодно і попросив відмовитися від батьківства офіційно і не виплачувати ніяких грошей. Я не влаштовувала істерик – я погодилася. Але моя дочка з самого початку знає, чому ми не живемо разом з татом, хто він такий, як його звати.

Коли доньці було 4, тато раптом з’явився і попросив про зустріч, сказав, що у нього онкологія. Я погодилась. Його вистачило хвилин на 20, а потім наш батько знову зник.

Читайте також Мама подзвонила в одинадцять: вона награлася в бабусю, тепер мені треба негайно приїхати і позбавити її компанії Діми. А то він взяв і напаскудив: землю з горщика з алое переклав в котячий лоток. Невихованого онука мамі не треба.

А потім я дізналася від спільного знайомого, що мій колишній зараз виховує двох дітей і щасливий з дружиною. Моя дочка це чула … Подробиць я чути не хотіла. Ми з дочкою сіли в автомобіль, я мовчала, а вона раптом заговорила …

«Мама, в цьому немає нічого поганого. Тато навчився бути батьком. Давай порадіємо за його дітей.»

Я очікувала сліз, очікувала питань і істерики. Мене розривало від образи теж. Але моя дитина знає, що таке прощення. І в той момент я теж зрозуміла, що це таке.

Джерело