Ми з чоловіком і маленькою донькою жили в квартирі бабусі, маминої мами, якої давно не стало. Спочатку цю двушку мама здавала, а потім, коли я надумала заміж виходити, сказала, що дозволяє нам у ній жити. Але без оформлення на мене. Сказала мені: «Раптом розлучишся, він ще буде ділити. Ти у мене одна, все одно все залишиться тобі».

Ми дуже зраділи, що не доведеться платити за орендовану квартиру або брати кредит на житло.

Ми щиро подякували мамі і стали жити в бабусиній квартирі. Зробили ремонт, піднакопичили грошей на час мого майбутнього декрету.

Мама живе сама в двокімнатній квартирі. Батько розлучився з нею давно, а через кілька років його не стало.

Того літа, коли я виходила заміж, мама купила собі будиночок в селі, за 60 кілометрів від столиці.

Вона все життя мріяла про дачу. Нам сказала, що будемо тепер їсти свіжі овочі-фрукти з городу, а діти підуть – будуть влітку проводити час на свіжому повітрі.

Мама у мене жінка діяльна, хоча і на пенсії, а сил і енергії у неї багато. Взимку вона в місті живе, а влітку в селі. А для нас з чоловіком ця дача стала свого роду відпрацюванням трудової повинності: в п’ятницю ввечері відвези, в суботу вдень допоможи, та ще й неділю частенько там проводили.

Чоловікові це не сподобалося.

Сказав: «Я не хочу проводити всі літні вихідні у твоєї мами в селі. Мені легше їй грошей дати, щоб по господарству їй чужі люди допомагали».

Мама образилася. Сказала, що йому добре показувати з себе багатого в чужій квартирі. Справді, ми жили в її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли. Я на той момент вже була на п’ятому місяці очікавання дитинки.

Терпіти і продовжувати, як було – що ще нам залишалося?

Місяці очікавання дитини проходили у мене дуже складно. А тут ще літо, спека. Я у вихідні сама в міській квартирі, поки чоловік на дачі моїй мамі допомагає. І не потрібні мені ці горезвісні картопля з цибулею, не варті вони того. Чоловік вічно приїжджає не в дусі, психує. Я теж. Навіть народжувати я поїхала в суботу сама, на швидкій.

Але мене дуже вразила реакція мами: «Народиш, подзвони, а чоловікові твоєму нічого в місто зриватися. Хіба, щоб тебе в вікно побачити, приїде потім, в неділю».

Чоловік не витримав, зірвався і покинув недороблену огорожу. Так я, замість привітань з народженням дочки, вислухала від мами лекцію, що вийшла заміж за ледаря.

І далі було так само: як літо, я з дитиною сама. Чоловік допомагає на дачі. А ще варення-соління тоннами везе додому. А ми їх не їмо. Але спробуй, відмовся! Краще і взимку взяти трохи свіжого в магазині, ніж консервацію з цукром і оцтом їсти.

Минулого літа доньці виповнилося 3 роки. Вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки, вона живе в селищі прямо біля моря. Свій будинок, кликала давно, та ми не наважувалися, дитина була маленька.

Щойно мама дізналася про це, почалося… Голосила, що допомагати не буде кому. Я відповіла, щоб вона нічого не садила, нам це не треба. Мама образилася, мовляв, тільки про себе думаєте.

Але останньою краплею стали слова чоловіка: «Це була Ваша мрія, а не моя. Я не мріяв тут все літо проводити. Тож як хочете, а більше на мене не розраховуйте, набридло. Ніякого життя немає».

«Ось як ти заговорив», – єхидно посміхнулася мама. «Якщо так, приїдете з моря, з’їжджайте з моєї квартири. Я знову туди квартирантів пущу. Невдячні ви».

Ми з’їздили, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на іпотеку, на перший внесок у нас вже є гроші. Тим більше, що я вже на роботу збиралася виходити.

Мама приїхала, наче нічого й не сталося. Каже, живіть, мовляв, зопалу я так. А чоловік непохитний. Сказав, що шкодує про те, що погодився жити в цій квартирі взагалі. Ввдравзу було видно, що за людина моя мама.

Мені хоча і прикро, що він так про неї сказав, але розумію, що чоловік правий. Мені він не забороняє з нею бачитися, але сам спілкуватися перестав.

Розумію, що мама сама винна, до того ж, крім нас у неї нікого немає. Але і помирити їх не можу. Тим більше вважаю, що все одно це буде ненадовго. Адже у мами дуже складний характер, все одно знеайде причину, щоб з нами посваритися.

Джерело