Коли я подумки повертаюся в своє минуле, то роздумую над тим, чи була я хорошою мамою, чи не зробила помилок, за які тепер мені доводиться розплачуватися…

Я віддала все своє життя своїм дітям. І тепер, настав момент, коли мені важко доглядати саму себе, а поруч зі мною нікого не залишилося. Прикро усвідомлювати те, що я стала тягарем для своїх дорослих дітей. Ростила я дітей самотужки Я важко працювала, справді. Але ніколи не дозволяла опускати руки, розуміла, що ніхто більше не буде піклуватися про моїх дітей. Своїм дітям я дала хорошу освіту. Дочка і син вступили в університет, після цього, влаштувалися на перспективні роботи.

Поки я була здорова, то всіляко намагалася допомогти їм з дітьми, постійно купувала подарунки та давала гроші. У мене підростає два онуки: Сергій – син дочки і Саша – син мого сина. Я завжди їх водила та забирала зі школи, а влітку забирала навіть на деякий час до себе, щоб батьки відпочили та змогли побути удвох. Але одного разу мене забрали в лікарню, здоров’я почало стрімко погіршуватися.

Моя дочка провідала мене лише один раз, а син тільки телефонував. Виписали мене через два тижні і попередили, що мені не можна нервуватися та перевтомлюватися, але вже через день, мої діти привезли мені онуків. А за ними потрібно приглядати, а то у них зараз вік такий, що все їм цікаво, і все хочеться спробувати та порухати. Через два місяці мені було досить важко вставати з ліжка, ноги почали поступово німіти. Я зателефонувала сину і попросила його, щоб він на своїй машині звозив мене в лікарню на обстеження. Але він як завжди був у своїх справах, тому я викликала собі таксі.

Лікарі сказали, що справи йдуть досить погано, але остаточних висновків поки не робили. Сказали, що мені потрібен спокій та відпочинок. Ноги почали мене турбувати все більше, і одного ранку, я більше не змогла встати. Одразу зателефонувала донці, але та відповіла, що у моєму випадку потрібно викликати швидку допомогу. Мене знову забрали в лікарню. Лікарі пояснили моїм дітям, що в такій критичній ситуації мене не можна залишати одну в квартирі, оскільки я не зможу самотужки за собою доглядати.

Дочка та син дуже довго виясняли між собою, хто мене повинен забрати до себе. Дочка наголошувала на тому, що у неї двокімнатна квартира і місця взагалі немає. А син кричав, що вони з дружиною чекають поповнення і навряд чи вона зараз захоче, щоб свекруха проживала разом з ними. Мені стало ніяково. Невже я заслужила таке ставлення до себе? Я втрутилася в їх розмову і сказала, щоб вони обоє йшли геть. І вони пішли. А я так і пролежала вся в сльозах.

Чому вони стали такими егоїстами? Невже я їх настільки погано виховала. Цілу ніч я не замкнула очей. На ранок до мене зайшла моя сусідка, вона завжди турбувалася про моє самопочуття. Хороша та добра молода жінка, яка самотужки виховувала доньку. Мені так стало прикро та боляче, що я не витримала та все їй розповіла. Вона одразу вирішила запропонувати свою допомогу. Якщо вже я своїм рідним дітям непотрібна, то будь-яка допомога зараз мені точно не завадить. Вона приготувала мені поїсти та заварила ароматний чай.

Тепер ця мати-одиначка приглядає за мною. Я віддаю їй половину своєї пенсії, за ці гроші вона купує мені їжу та готує. Решту грошей витрачаю на комунальні послуги та інші побутові товари. Ось так, тепер моє життя в руках зовсім посторонньої людини. Діти телефонують дуже рідко, особливо після того, як дізналися, що за мною доглядають.

Я в житті б не подумала, що на старість років мене зрадять власні діти, в яких я вклала всю свою любов та душу. Чому вони виросли такими невдячними. А своє житло я хочу оформити на жінку, яка мене доглядає.

Джерело