– … А я давно вже бачу, що брат ходить сам не свій, засмучений якийсь! – розповідає Ксенія. – Питаю його – що сталося? З дружиною посварилися чи що? Ні, каже, все в порядку, з чого ти взяла? Але я ж бачу, не сліпа. Зрештою розповів – виявляється, дружина його, Юля, раптом вирішила, що не хоче дітей. Не готова поки. А адже ще півроку тому, до весілля, була на все згодна!

Ксенія і її брат Іван – двійнята і з дитинства дуже близькі. Діляться всім і переживають один за одного, як за себе. У Ксенії давно вже сім’я – чоловік, двоє дітей. Іван із задоволенням возиться з племінниками і вони дуже за ним. Варто йому переступити поріг будинку сестри – діти зразу до нього.

– Пора тобі своїх дітей заводити! – раз у раз говорить братові сестра. – Подивися, як ти з ними відмінно живеш? Ладнаєш!

Брат, звичайно, сміявся і жартував, але Ксенія точно знала – дитини він дуже хоче і сам. Правда, Іван завжди вважав, що до створення сім’ї чоловік повинен підійти з усією відповідальністю, тому як тільки зміг після вузу влаштуватися на хорошу роботу, взяв кредит, яку благополучно закінчив виплачувати минулої осені.

І тільки після цього вважав за можливе зробити пропозицію своїй дівчині Юлі, з якою познайомився чотири роки тому.

Юлі зараз двадцять дев’ять, вона симпатична, товариська, недурна, працює дизайнером, талановита, легка на підйом. Фотографує, малює, любить подорожувати. Івану з нею легко і комфортно.

Між молодими людьми відразу з моменту зустрічі виникла іскра, і вже через пару місяців після знайомства вони з’їхалися в тій самій, тоді ще іпотечної, квартирі. Тоді ж і домовилися: як тільки Іван вирішить до кінця житлове питання, вони будуть реєструватися і народжувати первістка. Здавалося, обоє цього хотіли.

– Я так за них раділа! – зітхає Ксенія. – Видно, що люблять один одного, очей не зводять… Весілля була таке романтичне. У мене самого весілля не було, ми з чоловіком просто розписалися і все. Ми ж після інституту обидва були, коли одружувалися. Я думала – ну, зате у брата буде все, як у казці…

Весілля справили в минулому квітні і відразу, як і домовлялися, приступили до планування дітей. Тільки ось поки нічого не виходить. І в якийсь момент Юля зловила себе на думці, що навіть радіє. У той час як Іван щиро засмучується, його дружина в глибині душі полегшено зітхає – добре, що не в цей раз. Ще як мінімум один місяць волі…

Якийсь час Юля мучилась, думала, як сказати чоловікові про свої сумніви і врешті-решт зважилася на розмову.

– Я, напевно, поки не готова до дитини! – повідомила вона чоловікові. – Це така відповідальність! Як уявлю собі безсонні ночі, проблеми, годування, поліклініки – брррр. Починає тіпати! Може бути, пізніше я дозрію і захочу. Поки – ні… Давай почекаємо. Ну хоча б рік…

Іван просто в ступорі. Двадцять дев’ять років, майже тридцять, – не готова? А коли, в такому випадку? Адже ніякої гарантії немає, що через рік, два, п’ять Юля захоче народжувати. Так можна і взагалі без дітей залишитися …

Потім, чотири роки тому, до весілля, вона й справді була згодна на дитину. Виходить, обманула?

І як може жінка не хотіти дітей? Матеріальних проблем немає, дах над головою є, Іван – турботливий і надійний чоловік – поруч, є батьки з обох сторін, готові допомагати. Можна найняти няню, можна хоч двох. Професія дозволяє Юлі хоч зовсім не йти в декрет, працювати з дому. Роботодавець не раз говорив, що готовий в разі чого йти на будь-які поступки і послаблення.

Практично ідеальна ситуація, мало хто сьогодні народжує в таких умовах.

А Юля – не хоче… Ось як повинен вчинити в такій ситуації хороший чоловік?

Поставити ультиматум або дитина, і негайно, або розлучення?

Почекати рік і поставити ультиматум потім? А що зміниться, по суті…

Розвести руками і жити без дітей, сподіваючись, що коли-небудь вона дозріє? Народити дитину на стороні?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело