Василь йшов по вулиці в дуже поганому настрої. Він то прискорював крок, то, навпаки, різко зупинявся, вдаючи, що несподівано згадав про невимкнену праску. Нарешті його терпіння лоснуло. – Друже, вам самим не набридло за мною ходити? Я не знаю, чий це був жарт, але пожартували і вистачить уже. Хочете, я посміюся навіть? Ха-ха. Ідіть вже додому!

Високий хлопець з двома білими крилами, який слідував за ним в двох кроках від самого будинку, здивовано обернувся.
– Я до вас звертаюся, – шаленів Василь – не прикидайтесь бовдуром!
– До мене? – Крилатий якось по-дитячому тикнув себе пальцем.
– Так, чорт забирай до вас! Що ви з мене насміхаєтеся? Іду собі на роботу, нікого не чіпаю… Що ви прилипли до мене, як банний лист?
– Тобто ви мене бачите?
– Я ще й чую вас до того ж! І те, що ви човгаєте своїми тапочками по асфальту, дратує мене не менше, ніж вигляд вашого безглуздого наряду!
– А як же так вийшло? – Молодий чоловік почухав свою світлу потилицю. – Ви точно до мене звертаєтеся?
– Я… Чесне слово, я зараз вас як… Ви з якого відділення втекли?
– Та що ви репетуєте на мене, насправді?! Я, взагалі-то, ваш ангел-хранитель! Попрошу не підвищувати на мене голос!
– Ааа… Ось так навіть… – протягнув Василь. – А вашого лікуючого лікаря можна як-небудь сюди телепортувати? Я з ним поговорити хочу.
– Як ви зі мною розмовляєте? – обурився ангел. – Я тут ходжу за ним, оберігаю від всяких неприємностей, а він ще й наїжджає на мене! Ну знаєте…
– Позбавте мене, будь ласка, від однієї неприємності в такому випадку! Йдіть додому! Ви випили зайвого, по-моєму.
– Ах так! Ну тоді подивіться он туди, – з цими словами ангел простягнув руку до недобудованого будинку, відокремленого від тротуару бляшаним парканом, – нікого там не бачите?
Василь обернувся і подивився в зазначеному напрямку. Спершись на паркан і поглядаючи на наручний годинник, в чорному вбранні з капюшоном стояв силует. Люди проходили повз, абсолютно його не помічаючи.
– Це ще хто? Теж з вашого шапіто? – запитав у ангела Василь.
– Ні, це ваша остання хвилина. Зачекалася вас вже. Хочете, познайомлю?
– Так, хай йому грець, ви хто такі? Що пристали до мене, га? Молодий чоловіче! – Василь зупинив хлопця, що проходив повз. – Скажіть, чи не могли б ви викликати 102? Мене ось ця людина переслідує.
– Яка людина? – Хлопець підозріло покосився на Василя і про всяк випадок відступив на кілька кроків.
– Ось. Ця. Людина. З крилами, – виділяючи кожне слово вказівним пальцем, спрямованим в бік ангела, відповів Василь.
Хлопець швидко озирнувся по боках, як ніби намагаючись зрозуміти, в який бік йому краще стартанути від цього божевільного.
– Вибачте, але… Справа в тому, що… Може, я не розгледів, а де ця людина з крилами?
– Так ось же, – розізлився Василь, тицяючи пальцем у плече ангелу, – ось цей, ялинки-патички, чоловік!!!
Хлопець, судячи з усього остаточно вирішивши, в який бік йому краще піти, не змусив себе чекати і швидким кроком попрямував далі по вулиці, іноді озираючись.
– Ось бачите, він мене не бачить, – вже спокійним голосом резюмував ангел.
– Ось дістав ти мене, га! Хто вас найняв? Олексій? Сергій? Ох і влаштую я їм…
– Та що ви так рознервувалась? Ходімо, я вас познайомлю все-таки з постаттю в чорному. Вашою останньою хвилиною.
– Оце так пропозиція… Ну що ж, ходімо. Може, вона адекватніша буде.
Через хвилину молоді люди вже підходили до паркану. Чорний силует, помітивши їх, пожвавився і привітно махнув рукою ангелу.
– Ну що, я акт прийому-передачі заповнила вже. Зараз розпишешся чи потім?
– Та тут таке діло, – зам’явся ангел, – в загальному, він нас бачить, уявляєш? Це як так вийшло, не знаєш?
Остання хвилина глянула на Василя звідкись із темряви опущеного каптура і засміялася:
– Як це – бачить?
– Ще й чую до того ж, – вставив слово Василь.
Остання хвилина здригнулася і відскочила від нього:
– Ох ти ж… Нічого собі! Правда чи що?
Ангел кивнув.
– І що тепер?
– Я не знаю. Ти, кажеш, документи вже заповнила?
– Ну, взагалі-то, так.
– А що там в причинах?
– Випадок. Цегла з п’ятого поверху будівлі, що будується, – остання хвилина махнула рукою в бік будівництва.
– Що? Який ще випадок? – Василь трохи напружився.
– Такий. Звичайнісінький. Що вас дивує? Ось документ. Тут все написано.
Василь вирвав з рук темної постаті папір і почав його вивчати.
– У тебе було таке раніше? – шепнув ангел в капюшон.
– Неа, – також пошепки відповіла остання хвилина, струснувши з плеча ангела біле пір’ячко.
– І що робити будемо?
– Без поняття.
– Цікаво, – пожвавився Василь, – а чому тут немає місця для мого підпису? Взагалі-то, мене цей документ в першу чергу стосується!
– Ого! Ось це запити! – здивувалася темна постать. – Може, вам ще смс потрібно було надіслати: «Шановний Василю, сьогодні о 8:40 ви склеєте ласти. Одягніть вихідний костюм»?
– Кумедний жарт. Дуже, – з кам’яним обличчям відповів Василь, – і що ви мені сказати хочете? Якщо я зараз піду повз цієї будівлі, то на мене впаде цегла?
– Ага, – кивнула темна постать.
– Так я зараз на інший бік дороги перейду, і нічого зі мною не станеться! – посміхнувся Василь.
– Ой, проблема прямо – знизала плечима остання хвилина. – Тоді машина. А я виправлю 8:40 на 8:50. Тільки й того…
– А ти тоді на біса мені здався? Ти ж ангел-хранитель! Чого не охороняєш?
– Тому що ваш час вийшов. Всі рано чи пізно покидають цей світ. Моє завдання – зробити так, щоб людина до цього терміну доходила. А не витворила щось завчасно. От і все.
– Ааа… Це як наш Пенсійний фонд, тільки навпаки, так?
– Ну можна і так сказати, – посміхнувся ангел.
– Цікаво… – Василь з сумнівом глянув на ліси будівлі, що будується, за яким жваво пересувалися будівельники, – ось це так ситуація…
– Гаразд, давай вже йди. Справ багато! – зітхнула постать.
Василь застиг на місці і задивився кудись в бік.
– Агов! Я до тебе взагалі-то звертаюся! – Остання хвилина смикнула його за руку.
Дівчина йшла назустріч Василеві. Їх погляди зустрілися. Щось всередині розлилося теплом по всьому єству, голова злегка закрутилася. Він стояв і дивився в ці величезні очі, які наближалися до нього з кожною секундою, не в силах промовити і слова.
Ангел злегка посміхнувся і непомітно штовхнув його в спину. Василь ступив назустріч, на ходу згадуючи всі слова, які в один момент вилетіли з голови.
– Дівчино… А… Ви не знаєте, як тут… Загалом, це… Я, здається, закохався в вас…
Дівчина кокетливо посміхнулася, змахнувши віями, і зупинилася.
– Ну ось, ще й примудрився закохатися наостанок, – задумливо промовила темна постать і похитала головою.
– Чому це наостанок? – пролунав приємний голос за її спиною. – Ти вже вибач, подружко, але я його забираю.
Остання хвилина різко обернулася. Любов стояла перед нею в такому ж вбранні, як і вона. Відрізнявся лише колір. Білий капюшон був злегка зміщений набік.
– Це на якій такій підставі? – обурилася остання хвилина.
– Ну ти ж сама прекрасно все знаєш! На підставі мого права вето, – судячи з голосу, вона посміхалася.
– Ах ось як! – Несподівана здогадка майнула в голові кістлявої. Вона різко схопила ангела за крило. – Це ти? Це ти спеціально цей цирк влаштував, так? Кажи!
Ангел не міг стримати сміху:
– Ну не ображайся, га? Просто любов до 8:40 не встигала. А як мені ще час потягнути? Довелося здатися і тебе показати. Ти вже вибач.
Остання хвилина кинула під ноги документи і швидким кроком попрямувала вздовж паркану. Великий шматок білої цегли з глухим стуком гепнувся прямо їй на капюшон.
– Ні, ну це вже просто намішка, – пробурчала вона і, обтрушуючи пил з капюшона, прискорила крок.
Автор: ЧeшірKо.
Фото ілюстративне.