За вікном падав сніг, зима огорнула все навкруги білим покривалом. Кирило лежав на дивані у вітальні і відстороненим поглядом вдивлявся в цей карнавал сніжинок. Він став байдужим до всього, що його оточувало. І колись такі рідкісні хвилини апатії зараз стали стилем його існування.

Зиму Кирило любив, колись вона була його улюбленою порою року. Саме вона подарувала йому величезну справжню любов. Ту, кого він завжди називав своєю сніжинкою. Дівчину природа наділила неймовірною красою, вона іноді вона нагадувала ангела, що спустився до нього з небес. Він думав, що вона прийшла врятувати його душу, але він і уявити не міг якою буде плата за її любов.

Хоч і був одруженим, він потайки спостерігав за нею щоранку. Дівчина завжди кудись поспішала, не звертаючи уваги на того, хто так пильно за нею стежив.

Він спостерігав за нею щоранку, коли пив свою каву. Так, через вікно і зародилася його любов. І неважливо, що поруч метушилася дружина, і готувала йому цю каву. Він надавав цій незнайомці величезного значення. Скоро вона навіть стала для нього передвісником успішного дня. І поганим знаком, якщо йому не вдалося помітити її вранці.

П’ять років тому Кирило одружився і зараз виховував трирічного сина. З дружиною він познайомився в місті, де проходив військову службу. Разом з нею, Кирило повернувся в рідне місто і життя його стало спокійним і розміреним.

Одного разу він повертався з роботи, місто накрила сильна злива. Він за вікном машини побачив свою незнайомку. Вона бігла додому під холодними краплями, намагаючись обійти калюжі. Чоловік зупинився і запропонував дівчині відвезти її додому, вона погодилася.

Так вони познайомилися і ще довго розмовляли. Тоді Кирило дізнався, що дівчину звуть Олеся. Вона вчиться в педагогічному університеті і живе на квартирі неподалік. Вони навіть майже сусіди.

Наступного разу вони зустрілися взимку. Тоді чоловік вирішив не упускати свій шанс і запропонував їй знову зустрітися, відсвяткувати день зими. Дівчина погодилася і навіть прийняла почуття, в яких їй зізнався Кирило.

Незабаром після цього, він розповів все дружині і безжально відправив її додому, в її рідне місто. Залишаючи сімейне гніздечко вона сказала йому всього одну фразу: «Невже я це заслужила? За що ти так зі мною?».

Але Кирило її уже не чув, він почав життя з Олесею. Він забезпечував сім’ю, Олеся почала працювати в школі і доглядала за дітьми. Він любив її так сильно, що ніколи не помічав 13-річну різницю. Він вірив що у них все добре, поки не настав той осінній день, який став початком кінця його щастя. Тоді його Олеся спокійним тоном заявила, що подає на розлучення.

Кирило не хотів відпускати кохану. Він спочатку вмовляв її залишитися, а потім почав писати всякі скарги в кожну інстанцію, щоб утримати її в родині. Але це ніяк йому не допомогло.

«Невже я цього заслужив? За що вона так зі мною?» – це питання не давало йому спокою. Він придумував різні історії, щоб змусити її ревнувати і повернутися. Але нічого не допомогло. В результаті Олеся зникла з його життя разом з дітьми.

В наш час такою історією нікого не здивуєш, але можна дати комусь урок. Життя поквиталось з Кирилом за зраду вірної дружини. Олеся так і не пояснила, що зруйнувало їх відносини. Можливо їй просто набридло одноманітність і розмірене життя. Кирило так звик до спокійного темпу, що більше не влаштовував для дружини свята, на зразок тих, що звели їх разом.

Виходить, в житті ми часто робимо помилки навіть не замислюючись про це. Тоді ми переконані, що поступили абсолютно правильно, і це єдиний вірний варіант для нас. Але приходить момент, коли нам доводиться платити за кожну нашу помилку. А разом з тим і усвідомлення, що ми власноруч зруйнували своє щастя.

Фото ілюстративне – parentmap.

Джерело