Я рано стала розлученою, і причин тому було дуже багато, навіть дивуюся, як я це все терпіла так довго. З першим чоловіком ми прожили 5 років, народилося двоє дітей, але життя у нас не було. Мій чоловік зовсім не цікавився родиною, був зайнятий лише собою і своїми потребами. Грошей в сім’ю не приносив, я скільки могла, тягнула все на собі, а потім зрозуміла, що рятувати сім’ю не варто, бо сім’ї, як такої, немає.

Зібравши дітей і речі, я пішла від чоловіка практично в нікуди. Я не знала, що мене чекає далі, але я знала, що далі так жити я більше не хочу. Ми з дітьми пішли жити на знімну квартиру. Я багато працювала, щоб забезпечити нас. Чоловік, звичайно, нам не допомагав і не цікавився нашим життям.

І одного разу зустріла іншого чоловіка, як то кажуть, ми розуміли один одного з півслова, і здавалося ось вона доля, подарунок за роки чекання. Іван був старшим за мене всього на рік, мав хорошу роботу, був забезпечений житлом і до 37 років він ще жодного разу не був одруженим.

Ми почали зустрічатися, через кілька місяців Іван покликав мене заміж і навіть познайомив з родиною, і тут почалося. Я їм категорично не сподобалася. Сестра Івана ніяк не хотіла приймати мене як його обраницю, причина проста – тому що я розлучена! А розлучена жінка на думку сестри, це щось ганебне і в їх хорошу сім’ю таких не треба.

Коли ми прийшли в гості до мами чоловіка, сестра прямо мені висловила, що від хороших дружин чоловіки не йдуть, і збереження сім’ї завжди в руках жінки, і якщо я розлучена, то в цьому винна лише я сама.

Пояснювати їй щось було марно, адже сама вона вже 15 років перебувала у щасливому шлюбі і категорично не сприймала розлучення. Потім вона сказала, що її брат гідний кращої долі – мати власних дітей, а не ростити чужих. Найсумніше було те, що Іван мовчав і уважно слухав сестру. В кінці розмови вона сказала, що ми маємо розлучитися, тому що родина Івана проти нашого одруження.

На наступний день вона подзвонила мені на роботу і висловлювала моєму начальству якісь претензії щодо мене. На щастя директор школи, в якій я працювала, теж була розлучена, і дала гідну відповідь «праведниці».

Наші стосунки з Іваном ставали все гіршими. Сестра таки змогла зруйнувати наші стосунки. І кожен з нас пішов своїм шляхом – ми розійшлися. Але недавно чоловік тієї праведної сестри зустрів своє перше кохання, і через рік кинув свою дружину з трьома дітьми. Не хочу зловтішатися, але може вона хоч тепер зрозуміє, що не все в житті так просто, як здається.

На жаль, інколи, щоб зрозуміти іншу людину, треба самій опинитися на її місці.

Джерело