Моїй мамі шістдесят років з хвостиком. З татом вони давно розлучилися, тому жили ми з нею останнім часом самі, без чоловіків. Я теж розлучилася зі своїм чоловіком і виховую доньку одна. У цьому ми з нею, на жаль, дуже схожі.

Коли дитина з’явилась, мама допомагала мені. Вона пішла замість мене в декрет, тим самим дала мені можливість раніше вийти на роботу. У мене з керівництвом була домовленість: якщо я буду в декреті більше півроку, то вони ставлять на мою посаду іншу людину. А мені дуже не хотілося втратити таку роботу. Другого такого шансу у мене в житті вже не буде.

Ми тоді сіли з нею удвох і вирішили, що моєї зарплатні нам вистачить, а от на мамину ми не зможемо прожити. Тоді і прийняли рішення, що я відразу виходжу на роботу, а мама оформляється в декрет замість мене. Надалі я не пошкодувала про своє рішення. Молока у мене з самого початку практично не було, тому нагальної потреби в мені і не було. А це для мене найголовнішим стало на той час.

Так ми і жили втрьох. Сподівалися тільки на себе, і все у нас було добре. Коли донька підросла, ми оформили її в садок. Мама потім не стала виходити на свою роботу, а займалася онукою. Мені так було спокійніше і надійніше. Адже стороння людина завжди може щось зробити непередбачуване, а рідна людина завжди краще.

І все було добре рівно до тих пір, поки мама не заявила, що виходить заміж і переїжджає до майбутнього чоловіка. Тепер вона хоче пожити для себе. У цьому випадку мені потрібно сподіватися тільки на себе. Тобто тепер мені необхідно скористатися послугами сторонньої людини, чого я не хотіла робити з самого початку.

Почувши таке, я не відразу знайшлася, що відповісти. Усередині мене все аж підскакувало від обурення. Мене просто викинуло з реальності те, що мама вирішила проміняти мене і єдину внучку на абсолютно стороннього чоловіка. Як потім вона зізналася, вони були знайомі лише кілька місяців, а вже вирішили офіційно оформити свої стосунки. Моєму обуренню не було меж.

В той день я нічого не змогла відповісти мамі. Мені було необхідно осмислити інформацію, що надійшла і проковтнути її. Але через кілька днів ввечері я змогла поговорити з нею.

Я намагалася переконати її відмовитися від цієї божевільної ідеї і припинити ці відносини. Ну, яка може бути любов в її роки ?! Яке весілля ?! Та й нас з донькою на кого вона збирається залишити? На чужу людину? Адже доні скоро в перший клас, хто ж як не бабуся повинен за нею наглянути?

Але на мої зауваження, вона просто сказала, що у неї своє життя, а у мене своє! Скільки могла, вона мені віддала, а тепер хоче і для себе пожити! Образилася, зібрала речі і поїхала до нареченого.

Вона на мене образилася! Так це мені потрібно ображатися на неї! Проміняла нас на першого зустрічного! Хіба можна так чинити зі своєю сім’єю?!

Головна картинка – pexels.