Звідки пішов такий дивний вираз: «Чужих дітей не буває»? Сказати цю фразу легко, але тільки в реальності щодня ростити, годувати і виховувати чужих дітей – це справжній подвиг. Ні, я не по собі суджу, у мене ще немає сім’ї, з хлопцем живемо разом і на цьому поки все. А ось у моєї сестри в сім’ї прям класика жанру.

Сестра у мене старша – мій приклад в дитинстві: принаймні, так вважали наші батьки. Вона вся з себе правильна, добра, жаліслива, волонтер по життю! У всьому, що вона робила, особистої вигоди не було – просто, від щирого серця! То за собачками в притулку доглядає, то в дитячі будинки ходила аніматором – подарунки вручати. Душа у неї дійсно добра, але от тільки не на те вона сили витрачала! Їй би вчитися, хотіла ж ветеринаром стати, але активна діяльність завадила і вона покинула навчання на першому ж курсі!

Зібралася сестричка заміж і знайшла собі у пару хлопця, якого рятувати потрібно було: батьки зайвого випивають і він коло них. У неї була спочатку мета: врятувати хлопця, поки він молодий, але закохалася в нього замість допомоги, так перейнялася. Подарувала йому двох дітей – дочку і сина. Незрозуміло мені особисто, про що вона думала, на що сподівалася? Ні, чоловік у неї якийсь час все-таки намагався не пити і навіть до спеціалістів звертався, але все це марно. Коли ж він геть гальма втратив – розлучилася! Пішла жити до батьків, я на той момент все одно поїхала на навчання, моя кімната була порожня, з неї дитячу зробили.

Зажурилася сестра – ну кому вона з двома дітьми буде потрібна ?! Ні освіти, ні власного житла, ні ефектній зовнішності! А любові хочеться, поки молода. Стала шукати собі долю в інтернеті: красені, мажори, банкіри, та інша еліта відміталася відразу, треба було реально вибирати собі пару. Знайшла! Чоловік, на 11 років старший моєї сестри, вдівець, троє дітей: дві дівчинки 12 і 10 років і син 5 років. І її дітям майже стільки ж, як і його синові – дошкільнята. У чоловіка – власний будинок в селищі, курочки, город, але без «важкої артилерії» у вигляді свиней і корів. Але сестру нічого не злякало, навіть якби і свині були.

Зустрілися, полюбили, одружилися. Весілля гуляли у них в будинку, я відразу зрозуміла: буде напряг! Хлопчик ще товариський, а дівчата трохи відлюдькуваті. Сестра їх намагалася обняти, вони демонстративно закрилися в кімнаті – пам’ятають ще маму, а нову дружину батька сприймати не хотіли. Сестра сподівалася, що звикнуть, але ось уже минуло два роки, а дівчатка стоять на своєму, ніяк її не називають, незважаючи на всю доброту своєї мачухи. Допомагати їй ні в чому не хочуть, навпаки – все аби не так як вона просить. Та ще й мої племінники далеко не ангели. Чоловік сестри вирішив їх трохи виховувати, але сестра попросила з своїми доньками розібратись.

Як зять з сестрою не стараються зробити вигляд великої щасливої ​​родини, але я вже бачу – втомилися вони один від одного! Коли я до них приїжджаю, то бачу, що сестра ледь на ногах стоїть, у домі купа дітей, вона за ними бігає і прибирає все, що можна прибрати. Шпалери обдерті, нові рулони стоять в кутку і ніхто їх не клеїть – а сенс ?! Сестра не може бути твердою, а хто возить – на тому і їздять. Вона так погано виглядає: схудла, аж посіріла і одягнена не краще за наших безхатченків.

Я їй пропоную подати на розлучення, поки ще мало часу пройшло, вона поки думає – пасинка шкода. Зізнаються чесно – як би вона не намагалася зблизитися з дівчатками, ті ні в яку – і подалі її посилають! Та й її вже від такої поведінки верне.

Все ж, чужі діти бувають? А любов закінчується, коли під одним дахом збираються діти різних батьків. Шкода сестру, звісно, але життя не казка і добрих прикладів не існує.

Головна картинка – pexels.