Це було в кінці дев’яностих. Нам з подругою Свєткою по 26 було. У мене чоловік у відрядження поїхав, вона зі своїм чоловіком тільки-тільки розлучилася. Зрозуміло, у неї депресія: ні сім’ї, ні дітей, ні майбутнього.

Подивилася на Свєтку і вирішила з дому витягнути. Купили по гамбургеру і пиву, сидимо на лавці в парку, розмовляємо.

У якийсь момент вона як заплаче! Мовляв, «немає мені життя, нікому я не потрібна» . Обняла її, втішаю, реву теж. І тут дивлюся, якийсь хлопчик маячить за її спиною. Підняла погляд, а там пацан років шести безпритульного виду у подруги гамбургер з лавки тягне!

Я як закричу: «Стій, скотина! Ну, поклав на місце! » Він до кущів, але я його в три стрибки наздогнала і за комір схопила. Таке зло мене розібрало – подруга реве, а цей ще хотів її обікрасти! У повітря підняла, трушу і кричу: «Веди мене, сволота, додому, все про тебе батькам розповім!»

Подруга мене заспокоює, а я ні в яку – підемо і все.

Пацан знітився і поплентався. Я його тримаю за штани, крокую, подруга заплакана ззаду тягнеться.

З-за рогу вивернули, тут злодюжка пальцем тицяє, каже: «Прийшли» … і ми з Свєткою на всю вулицю ойкаємо.

Палець його впирається чітко в підвальне віконце якогось покинутого будинку, а в ньому – замурзані обличчя малятка років двох-трьох видно. Побачивши пацана, дівчинка розпливається в усмішці і тонким голосочком: «Сяся, мій Сяся присов!»

Від несподіванки я відпустила злодюжку, він тут же як заєць кинувся до віконця, простягнув гамбургер малятку, а та як голодне кошеня моментально вп’ялася зубками в надкушену булку …

Виявилося, наш злодюжка Сашка вже кілька тижнів разом з сестричкою Машкою жив в підвалі. Батька посадили, мати-наркоманка кудись пропала, закривши на замок хатинку, де вони жили. Хлопчисько намагався проситися до сусідів, але ті – переважно бухаріки, не захотіли ділитися з діточками дахом і їжею.

А люди пристойного вигляду просто проганяли дітлахів з очей геть. Ось і знайшов Сашка притулок в підвалі. Здобував їжу, як умів – підбирав недоїдки, іноді крав. І все краще ніс сестрі – вона ж маленька.

Як же мені було погано і соромно! А подруга моя якось несподівано повеселішала, почала сюсюкатися з маленькою, і в підсумку потягла їх до себе.

Кілька місяців ми шукали матусю Машки і Сашка, потім довелося заплатити їй неабияку суму за відмову від дітей.

Після цього вони остаточно стали Свєткіні.

А ще через рік подруга вийшла заміж. І у дітлахів з’явився батько. А потім братик Іванко.

Зараз Сашка і Машка вже дорослі. Хлопчисько – військовий, як тато, дівчинка- закінчує інститут за спеціальністю дизайнер.

А Свєтка каже, що вона найщасливіша мати в світі. І життя у неї склалася.

Джерело