– Ну як це ти не будеш працювати, мамо? А нам допомагати? Просто знайди роботу, ближчу до дому. Пенсії тобі ж не вистачить, ще у нас почнеш просити! – дочка дивилася на мене з легким обуренням.

А мені чхати! Я у 68 років вирішила пожити для себе. І я вперше за своє життя відчула себе щасливою, поки не приїхала дочка і дізналася, що я звільнилася…

Хто з нас, особливо в зрілі роки, не замислювався, що міг би прожити своє життя краще, яскравіше, що хотів би зробити, побачити більше – але нічого вже змінити не можна!

Так і у мене: озираюся на прожиті роки і розумію, що не маю у минулому нічого, крім жалю.

Зараз мені 68 років, позаду – невдалий шлюб, важке розлучення. Але в якийсь момент я подивилася на своє життя і зрозуміла, що час, який залишився, відведені мені роки  я нарешті можу прожити по-іншому, як хочу саме я!

Перш за все, я звільнилася з роботи. Так, стало помітно важче матеріально, адже пенсія невелика. Зате з’явився час погуляти в парку, поспілкуватися з подругами, та й просто полежати довше вранці з книгою.

Я вперше за своє життя відчула себе щасливою, поки не приїхала дочка і дізналася, що я звільнилася.

Хоча вона і намагалася приховати своє невдоволення, але я бачила, що вона ледве стримує себе, щоб не нагрубити.

– Ну як це ти не будеш працювати, мамо? А нам допомагати? Просто знайди роботу, ближчу до дому. Пенсії тобі ж не вистачить, ще у нас почнеш просити! – дочка дивилася на мене з легким обуренням.

А мені чхати! Я у 68 років вирішила пожити для себе.

Справа в тому, що поки я працювала, я допомагала їй грошима, віддавала їм майже всю зарплату, робила онукам гарні не дешеві подарунки, а тепер таких грошей у мене не немає. Дочка в декретній відпустці з третьою дитиною, чоловік отримує мало, але підробітку шукати не хоче, бо, мовляв, і так втомлюється, вдома мало буває.

Так ось, дочка Юля спочатку вмовляла знайти іншу роботу ближче до дому і легшу, але я категорично відмовилася. Я у неї грошей не прошу, а їм би пора самим себе забезпечувати.

Вона образилася і поїхала. Але через два тижні Юля подзвонила, попросила посидіти з дітьми, сказала, що знайшла підробіток. Виявилося, що вона у своєї знайомої прибирає квартиру.

Тепер мені ще гірше, ніж раніше! Два рази на тиждень я повинна їхати на інший кінець міста, сидіти з онуками 6 і 4 і 2 років, і ще прибрати і наготувати, адже дочка тепер працює і нічого не встигає. Приходить додому – і відразу лягає відпочивати, ще й незадоволена то тим, то цим. То я не встигла погладити дитячі речі, то погано прибрала, то не те зварила.

Я втомилася, хочу жити і для себе теж! Я не проти допомогти, але не перетворюючись в прислугу. Та й років мені вже чимало, хочеться спокою і відпочинку. Чому Юля і зять цього не розуміють? Подруги мені говорять: відмов раз, постав їх на місце. Воно то так, але зовсім псувати відносини не хочеться, та й онуків я люблю, хочу їх іноді бачити, але ж не сидіти з ним постійно і не стояти у дочки біля плити!

Автор: Людмила

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

Джерело