Є у нас з дружиною маленька дитина. Донечка. Їй два з половиною рочки. Дитина у нас довгоочікувана і бажана. У нас довго не було діток, тому донечка – велике наше щастя і благословення.

Та з роками ми одного разу дізналися прекрасну новину, яка назавжди змінила наше життя на краще. Ми з Оленкою стали батьками маленького янголятка.

Через дев’ять місяців після цього у нас з’явилася на світ донька, найулюбленіша і дорога дівчинка в усьому світі. І ми з дружиною, і наші батьки безмірно щасливі появі маленького нашого янголятка. З перших днів її життя вона знаходиться під постійною увагою своїх рідних та близьких людей. Ми дуже сильно її любимо.

Дружина була в декреті до півтора років. У неї домовленість була з керівництвом, що після закінчення вісімнадцяти місяців або вона виходить на роботу, або її посада буде передана іншій людині. Вони і так ледве з великими вмовляннями пішли на таку поступку за часом. Загалом, останній рік з онукою вдень ​​сидить моя теща, матір Оленки, ну а ввечері вже ми обоє приходимо з роботи і перекладаємо турботи про нашу донечку на себе.

За цей період все було прекрасно. Мати Олени з задоволенням займалася онукою, і ніяких претензій не висловлювала. Але недавно ситуація кардинально змінилася, і тепер вона вимагає звільнити її від роботи нянькою. Свою поведінку вона особливо не намагається пояснювати, просто поставила умову і все.

Коли ми стали розпитувати її, то мати дружини стала посилатися на те, що дитині потрібне спілкування з іншими дітьми, і що їй потрібно звикати до соціуму як можна раніше. Та воно й зрозуміло, що в телевізійних шоу постійно піднімають подібні питання, і вона починає теж мислити в ту сторону.

Ми з дружиною відразу відмовилися від походів в дитячий садок. Багато наших знайомих скаржаться на те, що як тільки дитина починає ходити в садок, так відразу у нього починаються постійні та часті нездужання, яким немає ні кінця, ні краю. Тому, ми і вирішили, що обійдемося без садочка, а до школи дитина сидітиме вдома.

Дитина буде тільки здоровішою від того. Вона у нас дівчинка своєрідна, і просто так з нею неможливо порозумітися, вона у нас одна, ми багато уваги їй приділяємо, тому у неї зараз досить не простий характер. До неї потрібно знайти підхід, в іншому випадку дочка буде вередувати і плакати. Ну, навіщо дитині такі нехороші емоції.

Дружина відразу озвучила матері нашу позицію. Але бабуся вперто відповіла, що вона дуже почала втомлюватися від такої рухливості внучки, тому на її допомогу, в такому випадку, ми можемо не розраховувати.

Загалом, мати моєї дружини нас поставила перед фактом, що дитину потрібно віддавати в садок, всупереч нашому небажанню, сидіти більше вона з дитиною не збирається. Ну і як після такого можна продовжувати спілкування в подальшому? Що за жінка!

Власну внучку хоче віддати в садочок, коли сама сидить вдома цілими днями і може сама турбуватися про свою маленьку онучку.

Джерело