– …Відплата буде обов’язково? – допитується двадцяти шестирічна Олена. – Весь час про це думаю і страшенно боюся! Адже ми з чоловіком, щоб бути разом, дві сім’ї виходить зруйнували – його і мою. Двоє дітей його тепер нещасні, колишня дружина, мати… мій колишній чоловік, знову ж… батьки, які зі мною рік вже не розмовляють…

– Але ви ж з чоловіком щасливі разом?

– Ще й як! – зітхає Олена. – Живемо душа в душу, чекаємо малюка. Він з мене просто пилинки здуває. І я його теж люблю…

Коханий і люблячий нинішній чоловік старше Олени на дванадцять років. Від першого шлюбу у нього двоє дітей, які зараз живуть з матір’ю. Батько, йдучи залишив їм все майно, сумлінно платить аліменти, готовий всіляко допомагати, прагне спілкуватися.

Але зі спілкуванням все складно. Старший син, підліток, ображений на батька за матір, не хоче його ні бачити, ні чути. Молодша ж дівчинка, навпаки рветься до тата, не хоче йти, після зустрічей захворює без видимих ​​причин – просто піднімається величезна температура.

Після кількох таких епізодів колишня дружина зажадала батька не турбувати дитину своїми появами в їх житті. Заради блага дочки.

Колишній дружині теж непросто, причому, напевно, важче за всіх – майже чотирнадцять років в шлюбі вона не працювала, «вила гніздо», займалася дітьми і була впевнена, що вже її-то чоловік буде завжди при ній. А тепер ось залишилася біля розбитого корита.

Треба б на роботу, але роботи не знайти, дочка пішла в перший клас, діти звикли до непрацюючої мами… До того ж догляд батька їх сильно підкосив. Особливо складно з донькою. Після розлучення дівчинка сильно змінилася.

А тут ще школа. Та й син, треба сказати, піддає жару, при тому, що практично весь пубертат ще попереду. І що хочеш, те й роби…

І в цьому у всьому, виходить, винна Олена. Ну може не зовсім у всьому і не тільки вона, звичайно, але вона – перш за все. Адже це Олена завела з великої дружної родини чоловіка і батька.

Ні, Олена – аж ніяк не фатальна жінка-вамп. Вона добра, ніжна, доброзичлива    людина і ніколи не хотіла, щоб вийшло ось так.

Цілий рік вона боролася зі своїми почуттями, звільнилася з роботи, де познайомилася з чоловіком своєї мрії, нинішнім чоловіком, змінила сімку, спробувала зовсім зникнути з його горизонту … Але почуття виявилися сильнішими.

А ще ж Олена розбила і свою сім’ю. І нехай там було неідеально, не було особливої ​​любові, і у першого чоловіка була маса недоліків, тепер, дивлячись на другого, Олена розуміє це ще краще. Але ж людина-то він був по суті непоганий. Добре хоч дітей не встигли завести за чотири роки спільного життя …

Подумати тільки, коли-то для Олени це було великим болем, а тепер здається мало не благословенням долі. Будь вона зараз з дитиною від першого шлюбу, все було б куди складніше.

Швидше за все, був би ще один нещасний втрачений чоловік, життя якого перекинулася з ніг на голову. Все-таки все, що не робиться – на краще…

І ось тепер Олена разом з коханим і цілий рік живуть душа в душу, не можуть надихатися один одним і їм обом страшно навіть уявити, що було б, якби вони так і не зустрілися. Або не наважилися б з’єднатися. Тільки тепер обидва зрозуміли, що таке любов і сім’я.

І дитина вийшов відразу ж, як тільки вони зважилися. Термін поки маленький, але Олена і її чоловік щасливі. Дуже. Він носить її на руках, допомагає і підтримує, раз у раз шепоче на вушко всякі ніжності, гладить животик і придумує імена для дочки – чомусь обоє впевнені, що буде дівчинка.

Чесно кажучи, на душі у Олени від усього цього дуже неспокійно. Їй зараз треба б розслабитися і насолоджуватися щастям, пережити яке очевидно, дано не всім. Але розслабитися не виходить.

Раз у раз в голові спливає стара приказка про те, що на чужому нещасті щастя не побудуєш. І чим щасливіша реальне життя, тим сильніше у Олени страх, що все це скінчиться, перерветься і пробудження буде гірким.

Масла у вогонь підливають всі навколишні. Нова свекруха, наприклад, заявила, що у неї одна невістка – Катя і внуки – її діти. Подруги відводять очі, мама дуже переживає.

– Від першої дружини гуляв, так ти що, думаєш, від тебе не буде чи що? – піддягають Олену деякі знайомі. – Наївна… Ех, ти!

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело