Мій батько був невірний своїй дружині, він потайки зустрічався з моєю матір’ю. Коли ж вона була при надії, то натякнув, що не хоче маляти, але вона не сприйняла його натяків.

Коли мені було п’ять років, мама зійшлася з чоловіком, який був категорично проти мене. Одного осіннього дня, мама підняла мене з ліжка, одягла, дала рюкзак, посадила в машину і відвезла до бабусі «на вихідні». Коли вона поверталася додому, то сказала: «Ти теж мене зрозумій. Я все життя одна».

Будучи маленькою, я не зрозуміла значення цих слів, тільки бачила бабусю зі сльозами на очах. По-дитячому наївно, я не вгаваючи повторювала, що мама приїде за мною в неділю. Але вона більше не приїхала. Вона залишила мене.

Коли мені виповнилося десять – бабуся злягла. Побоюючись, що мене можуть забрати в дитбудинок, подзвонила моєму батькові і попросила забрати мене. Він насилу погодився. Його дружина виявилася чудовою жінкою. Вона з радістю прийняла мене, а з двома старшими братами я подружилася відразу.

Мачуху я незабаром почала називати мамою. Через рік батько подав на розлучення і пішов до молодої секретарки. Мама відстоювала мене в суді, але залишилася я з батьком, який скинув мене на бабусю. Мама постійно приїжджала.

У підсумку, вона вирішила допомогти нам. Ми продали бабусину квартиру і купили маленький котедж в хорошому селі (не без допомоги мами, звичайно). Брати були під боком. Всі були поруч.

У 20 я познайомилася з чудовим хлопцем, і у нас зав’язалися стосунки. Вони закінчилися, коли через 3 роки, я, повернувшись з роботи, застала його з «колегою». Виперла його на вулицю і заборонила навіть наближатися до мене, а через місяць дізналася, що при надії.

На той час у мене був свій будинок (той самий маленький котедж, бо бабуля поїхала жити до сестри) і я вирішила стати матір’ю. Розповіла про все мамі, і вона підтримала моє рішення. На світ з’явився син. Колишній дуже зрадів цій новині, постійно дзвонив, приїжджав. Я була не проти його спілкування з дитиною і навіть дозволяла іноді забирати на вихідні.

Через 4 роки, за мною почав упадати колега по роботі. Почалися чудові стосунки, ми довго зустрічалися, закінчилося все весіллям. Ми жили в моєму домі. Але з часом я все частіше помічала, що чоловік весь час чіпляється до сина. То іграшки син не туди склав, то черевики неакуратно поставлені. Я робила зауваження чоловікові і просила не чіплятися. Все в моєму житті змінилося, коли я раніше приїхала додому і почула схлипування сина.

Мій коханий чоловік “виховував” паском мого 10-річного сина. Чоловік щоразу повторював: «Ще раз побачу, як ти пацана обіймаєш миттю вилетиш, ти зрозумів?! Ніяка мамка тобі не допоможе!». Побачивши мене, він весь побілів, і відійшов від сина. У мені ніби щось перевернулося.

Тоді Ігор вигукнув: «Вибирай! Або ВІН або Я! ».

«Він! Тільки він! Ніколи в житті не проміняю сина на чоловіка!», – повторювала я у відповідь.

Коли він вийшов за поріг, я підлетіла до сина, почала заспокоювати і питати, що сталося.

Виявилося, що син повертався зі школи з одним хлопчиком. Вони дійшли до нашого будинку і по-дружньому обнялися.

Розлучилися ми швидко. Йому нічого не дісталося, так як все в будинку було моє. Мама і брати були не готові до такого розвитку подій, але мене вони зрозуміли і підтримали.

Зараз я одна. Ні, я не боюся самотності. У мене є двоє чудових братів, мама, бабуся з якою, я, хоч і не часто, але бачуся, і син.

Я абсолютно щаслива.