Цього разу її “щастя” ледь переступивши поріг, вляглось на коврику і  голосно захропло. Поглянула на годинник: четверта ночі. Тихцем зібрала свої нехитрі пожитки. Зупинилась, трохи подумала. Взяла каструлю свіжозвареного борщу і вилила на підлогу. От тепер можна йти спокійно

Борщ Після напруженого робочого дня заходилась варити борщик. Саме такий, як йому до вподоби: з перчиком болгарським і запашними травами. Ніг не відчувала від утоми, проте старалась. Вона ж його кохає…    За матеріалами Волинська газета

Нарешті готово. Борщик вдався на славу. Дістала гарненькі тарілочки  та сметанку, все поставила на стіл. Очікувала. На годиннику восьму вечора – скоро коханий має бути.

Майже опів на дев’яту – а дверний замок все ніхто не відчиняв. Десята, одинадцята… Зателефонувала – абонент поза зоною. Дванадцята… Борщ вже й охолов.

Лягла відпочити на диван. Міркувала про те, коли і що зробила не так. Можливо, їхні стосунки змінились тоді, коли затрималася на роботі?… Коханий образився, казав, що порядні дружини так не поводяться. Повторював, що зарплата мала, а робота допізна. Вона і плакала, і пояснювала, проте, вже наступного дня повернувся вранці, ледве тримаючись на ногах.

– Це все ти, – промимрив тоді. – Це ти мене до того доводиш…

І знов ревіла і… просила вибачення. І ніби все налагодилося, аж тут –чоловік вкотре повернувся вранці. Без виправдань, просто ліг у коридорі і так захропів. А потім знов о третій, четвертій ночі. Ніби й звикла, бо тих ранкових «візитів». А він одне говорить, що чоловікові треба розслаблятися після  робочих буднів.

А як же вона?.. Та хто в дружин про це питає? Вони витриваліші.

– Та твій ще квіточки – спить, коли закладає. А мій Вася ще й галасує, по хаті бігає, зачіпає і мене, і  дітей – то у тебе не найгірше, – втішала Ірочка.

Дітей… У них із Андрієм навіть дітей нема…З тими думами й задрімала. Аж ось – шкрябання у дверях. Щастя повернулось. Поглянула на годинник – пів на четверту, а вона так і лежала – не переодягнена на засланому ліжку.

Андрій знову дійшов лиш до коридору. У нього якесь особливе вміння у будь-якому стані добрести додому і не спромогтися ступити й кроку від вхідних дверей до їхнього ліжка.

Поки чоловік хропів на коврику біля порогу, збирала речі. Одна сукня, придбана ще до заміжжя, чотири кофтинки, одну з яких двічі зашивала, двоє джинсів і кілька пар колгот… Колготи мала про всяк випадок, до спідниць, яких Андрій усе одно не дозволяв носити. Ось це і все? Вони прожили чотири роки, а заробітку менше, ніж у поганої найнятої домогосподарки?..

Взяла свщї нехитрі пожитки, складені у звичайний кульок, переступила через свого судженого, що розкинувся на підлозі, і зупинилася. Ні. Вона не зможе йти ось так! Зайшла на кухню, підняла каструлю з борщем і… розлила свій кулінарний шедевр по підлозі. Щаслива зачинила двері…

Вона пішла аби знайти того, для кого знов готуватиме борщ, але він куштуватиме його гарячим.

Автор Злата ВОЛЬНОВИЧ.