У сім’ї Йосипа та Катерини усе було добре. Навіть дуже добре – власна трикімнатна квартира у новобудові, новенька іномарка, пристойна заробітна плата чоловіка, відпочинок за кордоном два-три рази на рік. І ще Катруся радувала успіхами у спорті.

Вона займалася гімнастикою і привозила одну за одною нагороди з різноманітних змагань. І, звісно, мріяла про Олімпійські ігри.

Тим часом Йосип давно мріяв про сина. Часто уявляв, як гулятиме з малим, читатиме йому ввечері казочки, вчитиме його.

– Катрусю, подаруй мені синочка, – часто говорив він дружині. – Он у всіх моїх однокласників вже давно є діти, лише я бездітний.

– Нехай-но пройдуть оці змагання, отоді й поговоримо, – відповідала вона, уникаючи розмови. – Сам розумієш, я повинна отримати на них перемогу.

У відповідь чоловік зітхав, бо чудово розумів, що після оцих змагань дружина відразу розпочне підготовку до наступних, а там – знову до нових. Тим часом Катя дійсно не розуміла, чого не вистачає коханому, – є житло, гроші, вони обоє молоді і перспективні та ще встигнуть стати батьками.

– Зрештою, тренер каже, що у мене блискучі перспективи, – думала вона. – І я не можу поміняти їх на памперси, недоспані ночі, повзунки і все інше. Я повинна думати про майбутнє, а дитина у нас з’явиться пізніше.

Повертаючись із чергових змагань, Катя мріяла про те, як її зустрінуть коханий чоловік та батьки, як ввечері вони у родинному колі відсвяткують її черговий кубок.

– Можливо, принести вам чай? – запитала провідниця. – Чорний? Зелений? З лимоном?

За якусь мить двері купе відчинилися, і симпатична жінка принесла горня чаю та пачку печива.

– Додому? – усміхнулася провідниця. – Мабуть, чоловік, діточки чекають?

– Чоловік і батьки, – ствердно хитнула головою Катя. – А дітей наразі не хочу. Це мій Йосип хоче і сина, і дочку. А я хочу ще пожити для себе.

– Даремно ви так, – сумно відповіла жінка. – Ох, даремно. Бо ж дітки – це головне.

І вона розповіла, як свого часу теж думала, що ще встигне мати діточок. Мовляв, спершу робота, а тоді – все інше. Чоловік терпеливо чекав. Вони придбали двокімнатну квартиру, автомобіль, дачу біля річки, а Ірина, так звали провідницю, народження діток все відкладала на потім.

– Молода була, думала, що народження дитини зіпсує мою фігуру, – розповідала вона. – Думала, що безсонні ночі і все інше, мені ще не потрібне. Ех, і дурепою ж була! Мій Андрій усе чекав, просив мені подарувати йому сина, а тоді…

Вона схлипнула і глибоко вдихнула, аби затамувати сльози. Катя уважно подивилася на неї – і тільки тепер помітила, скільки суму в карих очах провідниці.

– Що тоді? – запитала. – Передумав?

– Так, передумав, – відповіла та. – Передумав жити зі мною. Знайшов собі молодесеньку продавчиню, яка від нього завагітніла, і залишив мені квартиру, автомобіль, дачу і все інше та пішов до неї. Ось так і залишилася сама. Згодом хотіла народити, як кажуть, для себе, проте лікарі сказали, що не можу через вік.

Додому Катя їхала у роздумах. Йосип так кохає її, намагається вгодити навіть у найдрібніших моментах, а вона його обманює. Під час дороги вона багато що передумала, а ввечері викинула у бачок для сміття пластинку з пігулками. І через два місяці дізналася, що чекає малюка.

– Яке ж це щастя! – подумала вона, прислухаючись до своїх відчуттів. – Як чудово знати, що у тобі зародилося нове життя! Цікаво, кого нам Бог дасть? Донечку чи синочка? Зрештою, це не головне. Головне – що на моєму шляху зустрілася жінка, яка допомогла мені зовсім по-іншому подивитися на все це. Головне – це сім’я, дітки, а Олімпійські ігри почекають!

Проте вона вирішила нікому не казати, поки. Натомість приготувала листівки, у яких йдеться про те, що Йосип незабаром стане батьком, а її батьки – бабусею та дідусем. Їх вона збирається покласти у пакет з подарунком, який підготувала для коханого чоловіка до річниці їхнього одруження. Вона в ці дні якось особливо усвідомила, як сильно кохає його і як хоче мати від нього дитину.

– Я так тебе кохаю! – прошепотіла ввечері, палко обнімаючи його. – Ти просто неймовірний чоловік!

У відповідь Йосип лише міцно пригорнув її.

Автор – Ксенія Фірковська, за матеріалами видання – t1.ua