СТЕПАН овдовів, коли Василькові виповнилось п’ять рочків. Важко було, працюючи, справлятися з малюком, тож привів у дім на рік старшу за себе, стару діву Жанну. Разом трудилися на виробництві. Вона давно стріляла очима в бік Степана, ще більше відтоді, як дружина його тяжко захворіла. А вже після того як його дружини не стало, проходу не давала Степанові, все Васильком цікавилася, під час «випадкових» зустрічей липла до хлопчика, пиріжками і цукерками пригощала, хапала на руки й цілувала. Бог їй своїх діток не дав, то після реєстрації шлюбу всю любов віддавала осиротілому Василечку.

ПРОЛЕТІЛИ роки. Василь виріс, закінчив технікум, повернувся зі служби в армії. Повідомив, що планує одружитися. Та мама Жанна чомусь вважала, що саме вона має допомогти синові обрати супутницю життя. «Вальку не бери, у неї мама геть ніяка господиня, дівка картоплі не годна зварити», «Женька тобі не пара, занадто низенька, а ти ж у нас високий та гарний», «Галка- писана красуня, мужики очей з неї не зводять, з рогами ходитимеш»… – набридала хлопцеві порадами. Він закохався у добру, милу медсестру Марину. «Мямлю якусь обрав»,- плескала язиком сусідам і знайомим Жанна.

Василь не зважав на ці розмови. Відремонтували з молодою дружиною, ніжним русявим сонечком, бабусин дім і зажили в ньому. Згодом Оленка народилася. І все було б добре, якби Жанна заспокоїлася, змирилася з синовим вибором. Де там! Прийде, позазирає у всі каструлі, у холодильник свого носа впхне, у шафи з білизною та одягом… І давай торочити Василеві на нерви:

— Я як у воду дивилася! Я ж казала, що хльобнеш ти, синочку, горя з цією Мариною. Борщ лінується з квасолею готувати. Аякже, аби швидше, у неї ж робота на першому плані, а не родина.Хворі ! Постільну білизну- де це видано, га?!- за місяць збирає, а тоді день пере, день прасує. Зайнята! Чайник – бачив який на плиті стоїть? Ще вчора слід було помити. А хрустики її хіба такі хрусткі, як треба? Тьфу, ну додай туди трохи горілки чи що…

— Мамо,- говорить Василь,- не втручайся до нас, самі розберемось, що коли прати і як варити.

ТАК ТРИВАЛО рік за роком. Після постійних свекрушиних відвідин і повчань Марину, чудову медсестру, вмілу хазяєчку, душили сльози. Василь спочатку заспокоював, та з часом почав злитися. «Чого ти вічно нюні розпускаєш? Пора звикнути до маминого характеру. Не подобається – не слухай! А, може, мама й права? Навіщо ото збирати постіль за два- три тижні?».

— Пранням займаюсь у вихідні. А ти коли востаннє допомагав у хаті прибрати, у доньчин щоденник зазирав чи взагалі спілкувався з нею? Друзі тобі дорожчі…

Настає вечір – свекруха з тестем тут як тут, вже зелені «Жигулі» біля воріт сигналять. Відчиняйте, мовляв, ми приїхали. Жанна з порогу галасує:

— Сьома година, а ти лише вечерю готуєш! Господиня, нічого не скажеш. Умів ти, Васильку, дружину вибирати!

— Я ж тільки з роботи прибігла, мамо. Поки плиту розпалила…Зараз супчик буде готовий, сідайте, пригощатиму. Дуже сардельки смачні купила.

—Ти б лише на дурниці гроші й витрачала…

Посмакували незвані гості супом із запашними сардельками, ще кілька словесних колючок загнала безжалісна Жанна невістці в серце- і додому.

ПЛАКАЛА Марина, горювала цілих чотирнадцять літ. Не розуміла тих постійних підніжок свекрухи, яка ніяк не хотіла відпустити сина в доросле життя, не навчилася поважати його рішення, влаштовувала постійні змагання між невісткою і собою, бачила в ній ворога .Василеві ж було шкода і матері , і дружини. Втомившись від тих непорозумінь , Марина якось сказала доньці: «Все, Оленко, я не можу і не хочу більше терпіти Жанниних знущань та принижень. Здоров’я дорожче. Тато мене від неї не захищає, то нехай шукають собі кращу господиню».

— Я з тобою! Ти- найкраща мама! Давай поїдемо до бабусі Ніни, мені скоро в медучилище вступати, – відповіла дівчинка.

Поїхала невістка з онучкою – Жанна аж перехрестилася .

— Ну, тепер, Васильку , знайду тобі дружину, яку сама схочу! – радісно оголосила.

— Не трудіться, мамо, ви вже й так мені життя зіпсували. Рідної дитини не бачу, за Мариною сумую, повернути не можу.

ЗА ПІВРОКУ зійшовся Василь з Катериною, швачкою, на шість років молодшою за нього. Жанні вона відразу не сподобалась, бо зухвала й незалежна, куди там! «Нічого, нічого, дівко, скоро весь твій пафос куди й дінеться, пообламую. Ще побачимо, чия візьме», – бурмотіла.

І почалося…Та Катя, як виявилось, не Марина. Супчиками, голубчиками, домашніми ковбасками й випічкою у неї не поласуєш. Вона їх не вміє готувати. Слухати лекції й правила Жанни не мала наміру, бо чула про Маринин гіркий досвід. Вчинила просто, аби залагодити конфлікт, що назрівав. «Ніякого диктаторства з боку твоєї мами я терпіти не збираюсь. Я розробила стратегію й тактику нашого вдалого сімейного життя,- заявила чоловікові. – Твої батьки з’являтимуться у нашому домі лише тоді, коли ми їх покличемо!». Наступного разу Катя стукнула кулачком по столу й заборонила Василеві висиджувати з мужиками в гаражі без толку. Відтоді він у всьому їй допомагає, вихідні проводять з сином Максимком, панує повна сімейна ідилія.

НЕ РАЗ, бувало, свекор зі свекрухою за власним бажанням приїздили в суботу чи неділю. З пів години гатили в двері хвіртки, той стукіт було чути, здається, на десятій вулиці, всі собаки навколо валували, але ніхто їм не відчиняв, так і поверталися додому. За кілька хвилин після їхнього від’їзду Катя з Василем виходили й поралися на подвір’ї.

— О-оо, то ви вдома, каже хтось з сусідів,- а батьки стукали, стукали…

— Ми не чули, спали…

— Ох і міцний у вас сон!

— Не скаржимось.

На великі свята чи дні народження, одержавши запрошення від сина й невістки, пече Жанна торт, крутить зі Степаном голубці, фарширує рибу і урочисто несуть з машини удвох цю смакоту другій невістці, годять, аби хоч дозволила з онуком погратися.

Як тільки Жанна починає плакатися на Катю своїй сестрі Павліні, та відповідає:

— Бо ти сама винна! Скільки я тебе умовляла: поважай невістку, тоді й вона тебе поважатиме. Вона любить твого сина! Вже раз обпеклася, зруйнувала сім’ю. Не лізь вдруге зі своїм статутом в чужий монастир, якщо хочеш, щоб Василько був щасливим!

Джерело