Мої батьки прожили в шлюбі 25 років, а після розлучилися. Я залишилася з мамою, і ми переїхали в інше місто. Там жили на орендованій квартирі. На новій роботі у мами зав’язалися стосунки з колегою.

Через шість місяців мама сказала мені, що вагітна. На той момент їй було 45 років, а її новому чоловікові 55 і ось вони вирішили завести малюка.

Я цілком сучасна людина і розумію, коли народжують після 40 років. Але я переживаю за свою маму, так як у неї є досить серйозні проблеми зі здоров’ям.

Я не стала приховувати від мами свої думки все прямо сказала їй: «Ти повинна в першу чергу подумати про себе, адже твій організм можливо не витримає такого навантаження. І не дай Бог, з тобою щось трапиться, то мені чи доведеться всі турботи про малюка взяти на себе? ». Мої слова дуже сильно образили маму, і вона вигнала мене з дому.

Зараз живу у батька, але хочу знову жити з мамою, так як сильно скучаю.

Залишатися в цьому місті у мене не було причин. До того ж знімати одній квартиру дорого, тому я вирішила повернутися до тата. Однак дуже сильно скучаю за мамою, часто їй дзвонила. Але по її тону було чутно, що у неї немає бажання зі мною спілкуватися.

Після того, як мама вийшла заміж, вона сильно змінилася. Я роблю спроби, щоб налагодити між нами відносини, а вона, навпаки, намагається віддалитися від мене. Мама серйозно подумала, що я хочу її cмepтi, раз кажу, що її opгaнiзм може не витримати. Але я ж сказала це тому, що дуже сильно переживаю за неї.

Винною я себе не вважаю, адже думаю, що зобов’язана була сказати, так як я турбуюся. Однак з того моменту пройшло вже 3 роки, і ми до цих пір не спілкуємося. Я навіть не знаю, хто в мене тепер є братик або сестричка.