ПРО МАШУ змалечку часто говорили:

— О – о, ця дівчинка за словом в кишеню не полізе!

Вона не лише була гострою на язик, а ще й мала веселу вдачу. Де тільки брала дотепні історії та жарти, якими так і сипала серед ровесників у школі, пізніше в торговельному технікумі. Можливо, бабуся Настя свої гени передала, а, може, надихнули гумор, сатиричні вірші, гумористичні оповідки українських письменників, які вона любила читати й принагідно вміло цитувала.

Одне слово, друзям з нею сумувати не доводилось. Маша завжди перебувала в центрі уваги, була душею компанії на іменинах чи вечірках. Де Маша – там сміх, у всіх відмінний настрій.

Тому й умовила її бути тамадою на своєму весіллі подруга Галя, яка відразу ж після закінчення технікуму виходила заміж за стрункого лейтенанта Віталія. У гостей скули на обличчі боліли від сміху. Проте, де потрібно (за її власним сценарієм), Марія зуміла розчулити наречених і їхню рідню до сліз. Що й казати, весілля вийшло незвичним та незабутнім. Адже вдало поєднані гумор і народні традиції нікого не залишили байдужим в день народження нової сім’ї. «Нехай на цій хвилі й вирушає в дальнє та щасливе плавання ваш родинний човен!»- щиро побажала на прощання подрузі та її обранцеві Маша.

НЕ ЗВОДИВ з неї очей, будь що хотів сподобатися, отож брав участь у всіх конкурсах, свідок і друг жениха лейтенант Ігор. «Не я буду, якщо ця ваша тамада не стане моєю дружиною, – сказав він Галині з Віталієм. – Я вже уявляю, яким цікавим, веселим буде з нею життя. Та чи знайду стежку до серця цієї милої, розумної, талановитої, ні на кого не схожої дівчини?».

Він її таки довгенько шукав, аж два роки. Але за цей час зрозумів, що вибір зробив правильний, на все життя. Ледве дочекався реєстрації шлюбу. «Тепер ця щебетуха вже від мене нікуди не вислизне!», – тішився думкою.
І ПОЧАЛОСЯ їхнє подружнє життя, яке випробовували на міцність переїзди з одного гарнізону в інший, побутові негаразди. Машин гумор тільки й рятував. «От кому пощастило з дружиною – так це Ігореві»,- заздрили колеги. «Моя як включить пилораму – гризе й гризе, є чого, нема чого. А Машка – справжня дипломатка, анекдот розкаже – і наче й проблеми не було», – це сусід по квартирі – капітан Михайло, хильнувши 50 грамів, скаржиться друзям.

А у Полонських кожен день сповнений любов’ю. Ігор вже отримав звання капітана і підвищення в посаді. Марію призначили директором універмагу у військмістечку. Прибіжить ввечері з роботи, приготує щось смачненьке на вечерю і виходить подихати в скверик біля будинку, очікуючи чоловіка зі служби. А там, як завжди, за п’ять – десять хвилин вже й компанія зібралась. Послухати Машині жарти й анекдоти охочих вистачало.

Помітила, що якось «нерівно дихає» до неї чорнявий майор, який пів року тому розлучився з дружиною. На танцях в будинку офіцерів у вихідні липне до неї, чим дратує Ігоря. Він завжди з посмішкою реагував на увагу до Марії мужчин, а це почув за чаркою, що майор Трухін не на жарт крутиться біля його дружини, вирішив «відбити». Ігор випив зайвого і влаштував своїй половинці скандал.

Все частіше після роботи заходив з колегами в кафе. А після вжитого спиртного влаштовував сцени ревнощів. Напідпитку йому важко було контролювати свої слова.

— Я ж не давала ніякого приводу для ревнощів, я тебе кохаю, ніхто більше не потрібен,- марно переконувала його кохана жінка. Не чув Ігор, панічно боявся, що хтось її відбере.

Вранці каявся, обіцяв Маші, що ця слабкість ніколи вже не повториться. Життя налагоджувалось, поки не стався у їхньому під’їзді небувалий випадок, що блискавкою облетів містечко й гарнізон.
Старший лейтенант Вишневий поїхав на тиждень у відрядження, а повернувся – у квартирі ні дружини, ні меблів. Знайшов «пропажу» на третьому поверсі, над собою. Руслана втекла від нього до майора, з яким вже давненько крутила роман.

Аби щось подібне не сталося в його сім’ї, Ігор в суботу добряче заправився спиртним і ввечері «присвітив» Марії кулаком так, що на ранок з’явилися під очима два синіх ліхтарі.

ЦЕ БУВ кінець її терпіння. Щоб офіцер підняв руку на жінку!? На неї, вірну, святу дружину, котра й думати не могла про зраду? Годі, приїхали! Проплакавши до світанку з фінгалами перед дзеркалом, вона придумала помсту. Знайшла у підсобці міцні фали від парашуту й надійно прив’язала чоловіка до ліжка. Всю обиду вклала у те «художнє в’язання». Набрала у пляшку води, поклала в тарілку бутерброди й розмістила все те на грудях дебошира. Тоді сіла в крісло, взяла улюблений томик віршів до рук.

Врешті, Ігор відкрив очі. Від вчорашнього перебору в горлі пересохло.

— Машу- у- ню, дай води, будь ласка!- тихо попросив.

— Вода перед тобою, бери та й напийся.

Чоловік хотів поворухнутися – не може.

— Ма- а- шо, що зі мною?

— Що, допився…

— А що то в тебе на обличчі?

— Що… Любий чоловік дорогу до коханця освітив.

— Яко- о- го ще ко- ко- ханця, ти жа-а-ртуєш?

— Ні, взяла паузу, не до сміху. Мене чоловік – офіцер побив, білочка до нього прискакала у вигляді якогось коханця. Все! З мене досить . Зараз йду у світи на весь день, отак з ліхтарями, без окулярів, нехай всі бачать свідчення твого офіцерського кохання, а завтра подам на розлучення. Гуд бай! Хочеш їсти – пити – я добра, все перед тобою, діставай. Смачного! І ще. Двері на ключ не замикаю. Набридне лежати – кричи, може хтось з сусідів почує та розв’яже.

СОРОМНО було Ігореві кликати людей на допомогу. Тож був час замислитися над тим, що накоїв. Все тіло ніби затерпло. Він неначе бачив його згори. Чув аромат бутербродів з запеченим у духовці м’ясом. Пляшку з водою бачив, від чого язиком у роті не міг ворухнути . Добре, що десь о п’ятнадцятій годині сусідка Іріада послала чоловіка до Полонських борошна позичити. Той натиснув на дзвінок – двері самі відчинилися. Як побачив Ігоря – кинувся рятувати, думав, що злодії познущалися.

— Хто ж це тебе так пришпаклював, дружбане, га? – співчутливо запитував, терпляче розплутуючи нескінченні фали.

— Маша, хто ж іще…

— Твоя тендітна дівчинка? Ого! Видно, добре ти її дістав…

— Погрожувала ще й пряжкою від ременя побити лежачого, та, видно, пожаліла, моя щебетушка.
Закінчилася ця ганебна історія тим, що Ігор на колінах просив прощення у своєї Марії, терміново подав рапорт на переведення до іншої військової частини.

МИНУЛО десять років. У подружжя Полонських підростають два синочки – близнюки. Мають перед собою гарний приклад батьків, які кохають одне одного. Лише тато при нагоді не забуває нагадати хлоп’ятам, що вдарити дівчинку, жінку чи, тим паче, дружину, – принизливо й ганебно як для хлопчика, так і для дорослого чоловіка, особливо офіцера.

Джерело