Схоже, мені доведеться подавати на розлучення … Зі своїм чоловіком я прожила 3 ​​роки, і ще добре, що у нас немає з ним дітей, а то довелося б зараз взагалі нелегко. Це другий шлюб і для мене і для нього, ми ровесники – нам по 44 роки.

Спочатку мені подобалося, що він з повагою ставиться до своєї матері. Мені здавалося, що раз він поважає свою матір, значить і чоловіком буде хорошим. Але чим довше я з ним жила, тим більше розуміла – він просто мамин синочок. З найперших днів нашого спільного життя, ми їздили кожні вихідні до неї в село – то копати, то полоти, то будувати. Справи були завжди. Вона завжди говорила:

— Вам все дістанеться, для себе робите.

Коли я намагалася заперечити, що будинок в селі нам не потрібен, ображалася і висловлювала чоловікові, що я не вдячна. Чоловік же з завзяттям приймався за будь-яку роботу. Іноді я просила його залишитися на вихідні вдома, побути удвох. На що від постійно відповідає:

— Та ти що? Мама нас чекає. Ми не можемо її підвести.

Деякі працівники чекають п’ятницю – вона асоціюється у них з відпочинком, з приємним проведенням часу. А я її просто ненавиджу! Тому що знаю, завтра ми станемо з ранку і поїдемо до свекрухи. Один раз навіть було так, що я занедужала, намагалася сказати чоловікові, що не поїду до мами. Але він все одно змусив їхати:

— У мами і відлежиться. Там природа, повітря чисте.

Ледь тримаючись на ногах, я поїхала. Але лежати мені там, звичайно, не довелося. Зрештою, провела потім  тиждень удома, бо та поїздка погіршила стан.

Два місяці тому свекрусі стало геть зле, ситуація зі здоров’ям погана, як вирішиться все ще невідомо. І моєму чоловікові прийшла в голову «відмінна» ідея, щоб я звільнилася з роботи і поїхала до його мамі допомагати. Він каже, що це тільки на деякий час, що вона одужає, і необхідність там жити відпаде, просто потрібно підтримати людину у важкий період. Чоловік повторює постійно:

— Це ж мама, у неї нікого немає більше, крім нас. Це мій синівський обов’язок – допомогти їй.

Я йому кажу, так їдь сам і допомагай, раз борг у тебе перед нею. Але він виправдовується тим, що в місті добре заробляє на відміну від мене. У мене дійсно мізерна зарплата, працюю кухарем в їдальні. А він зможе нас всіх добре забезпечити, і на вихідні буде приїжджати.

Чесно кажучи, я в розгублена! Відразу я навіть не сприймала його слова серйозно, але він не жартує. З одного боку, я розумію, що у літньої людини серйозні негаразди зі здоров’ям і їй дійсно потрібна допомога. Але чому так виходить, що допомогти повинна саме я? Зізнаюся чесно, мені не подобається його мама, вона мене просто виводить із себе, я не хочу з нею спілкуватися і, тим більше, жити з нею. Варіант перевезти свекруху в місто не обговорюється, тому що вона не хоче жити в міській квартирі і не готова залишити свій будинок і господарство.

Але що мені робити в цій ситуації? Думаю, що якщо я відмовлюся доглядати за свекрухою, то життя у мене з чоловіком не складеться далі. Але ж ми непогано жили. Та й які у мене шанси заново влаштувати особисте життя на п’ятому десятку? Так і залишуся одна, дітей у мене немає …

Головна картинка – pexels.