Вже кілька днів я з донечками вчу щедрівки. У мене дві доньки – Анастасія, 9 років і Соломія, 7 років. І тут старша донька мені заявляє, що на другий Святий вечір вони не хочуть йти колядувати до бабусі Марії. Коли я запитала чому, старша донька, яка більше все розуміє, відмовчалася, а молодша зізналася, що бабуся минулого разу, коли вони колядували в неї на Різдво, дала їм лише по 20 гривень, в той час як Ярослав, їх двоюрідний братик, похвалився їм, що бабуся йому дала 200 гривень.

Я спочатку посміялася над безпосередністю доньки, а потім задумалася, доньки підростають і все більше починають звертати увагу на те, що бабуся їх менше любить, ніж Ярослава. Я і сама давно це помітила, але намагалася не звертати на це увагу.

Одружені з чоловіком ми вже 10 років, живемо окремо. Богдан, мій чоловік, старший син в сім’ї. Коли він одружився, батьки практично без нічого відправили його до мене. Мої батьки дали нам ділянку землі, де ми разом збудували будинок.

А вдома, біля свекрухи, залишилася молодша сестра чоловіка. У неї є син Ярослав, 6 років. От його наша бабуся завжди вважала своїм рідним внуком, а моїх дівчаток вона завжди сприймала як чужих. І поки діти були маленькими, ще було нічого. Але найгірше, що діти виросли і самі почали це помічати, а я не знаю, що їм відповісти.

Несправедливе ставлення свекрухи почалося ще з того, що свій будинок вона записала повністю на доньку, а моєму чоловікові не дісталося нічого. Ну нехай, Бог допоміг нам самим якось стати на ноги.

Коли народилися наші дівчатка, свекруха не поспішала до нас приходити і допомагати мені з малюками. Вона так і казала – у них є бабуся, маючи на увазі мою маму. Не тішила ніколи свекруха моїх дітей і дорогими подарунками, чого не можу сказати про онука. Відколи народився у сестри чоловіка син, а він молодший за нашу другу доньку на рік, відтоді свекруха намагається купувати все, що йому треба.

– Донька в декреті, – каже свекруха. – Хто ж їй допоможе, як не рідна мама.

Але зовиця вже вийшла з декрету, а свекруха і далі дбає лише про доньку і її сина. Не знаю, може воно так і має бути. Мене це не зачіпало, поки на це не звернули увагу мої діти.

На перший Святий вечір ми і справді пішли до свекрухи, живе вона через кілька вулиць, недалеко від нас. У нас в селі так прийнято – ходити в цей вечір по родичах і колядувати. Свекруха запросила нас за стіл. Я і не звернула уваги, скільки вона дала дітям грошей. А от вони – звернули, і навіть зауважили, що Ярославчика бабуся любить більше…

Тепер сиджу і думаю, що робити – не йти сьогодні до свекрухи щедрувати чи якось переконати дітей, що все нормально, і гроші – це не основний показник любові…

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

Джерело