Мій син одружився в 2009 році, а в 20011 році вони вже розлучилися. При цьому встигли завести дитину, яку його дружина забрала після розлучення собі. Внучці тоді тільки рік виповнився.

Розлучення було важким, на суді вони озвучили банальну причину – «не зійшлися характерами», а насправді вона зрадила моєму синові. Він сам застав її. Так, прямо, як в поганому анекдоті. Але дуже любив її, тому не хотів давати розлучення, а вона, коли він все дізнався, зітхнула з полегшенням, сказала, що тепер вільна і рада, що все стало зрозумілим. Вона не давала ніякої надії на примирення, говорила, що любить того. Я не втручалася, просто одного разу сказала синові, щоб відпустив її, любові ж не накажеш.

І він відпустив, але кожен день приходив до доньки. А вона тим часом бігала на побачення. Син не міг їй заборонити, та й не хотів, щоб дівчинка росла без батька. Він сам їй купував подарунки, одяг, водив в парки і до сімейного, але колишня невістка все одно подала на аліменти. Пояснила вона це тим, що вона не працює і їй важко утримувати дитину. Але насправді мені здається, що їй гроші потрібні були задоволення своїх потреб.

Одного разу на вихідні вона віддала онуку нам, сказавши, що приїде за нею в понеділок. Але ні в понеділок, ні у вівторок вона не з’явилася. Син дзвонив їй, намагався запитати, де вона і коли приїде, але телефон мовчав. Через тиждень вона з’явилася сама, подзвонила і сказала, що влаштувалася працювати кухарем в кафе, у неї тепер будуть робочі зміни до 1 години ночі. Вона готова була віддати нам дочку на проживання, поки не влаштується краще.

Так проходив місяць-другий, внучка жила зі мною і сином, матір дзвонила і кілька разів з’являлася. Але аліменти вона продовжувала отримувати як і раніше, ні копійки не даючи дитині. Казала, що їй потрібно облаштувати квартиру для того, щоб забрати доньку.

Як це абсурдно звучить, мій син погодився. Мені він сказав, що не хоче, щоб дівчинку виховували вітчими. А йти в суд і офіційно визначити місце проживання дитини він боявся, тому що суди завжди стають на бік матері.

Тоді я підтримала сина в його рішення, нехай буде так …

Минуло вже більше 10 років. Весь цей час внучку виховую я. Так звана матір дзвонить рідко, з’являється ще рідше, але аліменти від колишнього чоловіка отримує справно. Гроші там невеликі, але все ж. Внучка абсолютно не прив’язана до мами. І в цьому немає нічого дивного, вона толком її і не знає. З сином моїм теж негаразди – став міцно заливати за комір. На роботі ще тримається, але не знаю, скільки це триватиме. Він теж донькою не займається, не приділяє ні часу, ні уваги. Періодично намагається налагодити своє особисте життя, два рази йшов жити до жінки, але нічого у них там не вийшло.

У чому зараз питання? Внучка зростає, витрати збільшуються, мені стає дуже важко утримувати нас. Я вже вийшла на пенсію, та ще у мене немає здоров’я, великі витрати на підтримання свого стану. Частина зарплати сина йде на аліменти, частину він просто пропиває, залишаються крихти. Я намагалася поговорити з колишньою невісткою, щоб вона віддавала аліменти дитині, але вона починає натякати, що такий варіант її не влаштовує. Каже, що тоді забере доньку собі. Я не можу цього допустити, тому доводиться відступати.

Але це не єдина проблема. Я бачу, що вже одна не справляюся з вихованням дівчинки. Класний керівник скаржиться, що вона іноді пропускає заняття, перестала працювати на уроках, може відповідати вчителю без поваги. Кілька раз я відчула запах міцних напоїв. Розмови поки результату не дають. Я хвилююся, щоб дівчинка не наробила дурниць в такому ранньому віці.

Мені опіку над дитиною офіційно не дадуть через вік, навіть якщо позбавити цих недолугих батьків прав на дитину. Якщо я почну такий процес, думаю, що внучка тоді опиниться в дитячому будинку і тоді надії на нормальне життя вже не буде. Але такого я не можу допустити.

Що ж мені робити, люди добрі? Як вчинити в цій ситуації? Грошей і на продукти не завжди вистачає, викручуюся, як можу вже. А внучка поки цього не розуміє, плаче і вимагає купити їй, то телефон, то нові джинси.