В нашому районному центрі немає такої можливості купити щось модняве, а найголовніше, дешевше. Тому одного дня ми з подругами вирішили поїхати до Хмельницького. Там ж величезний базар, і можна придбати хорошу річ за менші кошти. Так як я туди їхала вперше, то у всьому прислухалась до подруг, і лише дома зрозуміла, що даремно.

Подруга приїхала до мене після поїздки до Парижу. Вона привезла кілька суконь для продажу і розхвалювала їх при моїй дочці.

Показувала фірмові бірки. Розповідала, в яких бутиках купила, і скільки такі сукні коштують у нас. Вона продавала їх за цілком прийнятною ціною. У дочки загорілися очі. Вона поміряла дві сукні, які підходили за розміром. Обидві повернулись до мене.

Сукні були гарні, не сперечаюся, але моїй Юлі абсолютно не личили. Одна занадто темна для неї, так як у дочки смаглявий колір обличчя. Інша сукня, була занадто наляпистою, що теж не йшло моїй Юлі. Вона була схожа на циганку. Про це я і сказала їй.

Дочка від моїх слів засмутилася, а подруга пішла скривдженою? Дочка запідозрила мене, що я просто пошкодувала гроші. Стала повторювати слова подруги, що такі фірмові сукні не просто купити. Я знову сказала їй, що сукні їй не личать. Справа не в грошах. І якби вона довше придивилася до них, то сама прийшла б до такого висновку. І не треба слухати сторонніх, особливо тих, хто зацікавлений збути сукні.

Я розповіла їй, як будучи трохи старшою, ніж вона, поїхала до Хмельницького за покупками. Нас було троє. Подруги знали толк в покупках. Вони їздили в це місто кілька разів. Я ж поїхала вперше. Мама веліла слухатися їх у всьому, щоб даремно не витратити гроші. І ось зайшли ми на величезний базар. Очі розбіглися. Ходимо, вибираємо сукні. Я вибрала світлу, з рожевими квітами. Я просто закохалася в цю сукню.

Вона приховувала мою худобу, була ніби як на мене шита. Я покликала одну з подруг.

– Зніми, – тут же відрадили та, подивившись етикетку.- Це наш пошив, місцевий. Пошукай імпортне.

– Ой, а мені так сподобалося, – сказала я.

– Будеш шкодувати, – рішуче відкинула мої заперечення подруга.

– Варто їхати в Хмельницький, щоб привести сукню, яких в нас на кожному кроці! В той день я купила фінську сукню. Коричневу, з шовковими вставками.

На манекені виглядала дуже красиво, але мені абсолютно не личила. Вона мене старила. Подруги в один голос запевнили мене, що вона фірмова, значить не може не підходити.

– Вона ніби на тебе шита.

Заперечувати я не посміла. Адже сукня була імпортна, значить хороша! Та ж історія сталася і з босоніжками. Замість зручних сірих босоніжок нашої фабрики, я купила вузькі чеські туфлі.

Вдома я так жодного разу і не одягла коричневу сукню, в якій виглядала, як доросла тітка. Мамі теж вона не сподобалося. Виходить, я купила її тільки через імпортну етикетку. А туфлі одягла тільки раз, на весілля до сусідки. Ледве витримала торжество, і до вечора змінила їх на стоптані танкетки.

З тих пір я ніколи нікого не слухаю. Ні з ким не раджуся. Я сама вибираю собі речі. І не має значення, фірмова це сукня чи ні.

Юля мене все ж не зрозуміла. Охоче ​​прислухається до думки подружок. Але я сподіваюся, що з часом вона зрозуміє. Коли даремно витратить гроші. Свої, важко зароблені гроші.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело