Усі дівчата мріють вийти заміж. І я – не виняток. Тільки у свої вісімнадцять років я думала не просто про те, аби вийти заміж, а як знайти справді достойного чоловіка. Його я уявляла добрим, порядним, самостійним, успішним…

А ще я дуже хотіла дітей. Можливо, тому, що ні брата, ні сестри у мене не було, і я завжди заздрила своїм подругам, які мали старших братів, котрі завжди могли за них заступитися, чи молодших, якими можна було піклуватися. Усього цього в мене не було, зате я мала найкращих у світі батьків, для яких я була сенсом усього їхнього життя.

На жаль, принци мені не зустрічалися, тож про дітей мріяти теж не доводилося. А несерйозні однолітки, що дні й ночі проводили якщо не біля комп’ютерах, то в барах-ресторанах, мене мало цікавили. Як не цікавили й солідні пузаті дядьки на іномарках, котрі вважали себе господарями життя, і думали, що за гроші можуть купити усе.

І ось сталося те, чого я так довго чекала – я таки зустріла його – гарного, розумного, щедрого. А потім я дізналася чудову новину – стану матір’ю!

Проте, як часто буває, коли ти дуже щасливий, доля ніби в насмішку дає тобі випробовування, забираючи одним махом усе. Автопригода позбавила мене коханого, батьків і майбутньої доньки. І взагалі, як сказали мені, я назавжди залишуся буз діток.

У 20 років я чітко усвідомила, що залишилася абсолютно одна. Перевелася на заочне відділення університету, влаштувалася на роботу, але після пережитого не могла якісно виконувати свої обов’язки, і власник створив такі умови, що я змушена була піти.

І от я звернулась в агентство з підбору домашнього персоналу. Мені одразу ж запропонували роботу – бути нянькою у трирічної Натусі, мами якої не стало так, як і моїх рідних, коли малечі було всього два місяці.

Я одразу ж полюбила її, і мені здавалося, що це моя рідна дитина тулиться до мене, сміється, цілує… Вона часто просила: «Будь моєю мамою». А якось, коли я збиралася додому, розплакалася: «Мамо, не йди!». Розплакалася і я.

В очах Андрія, батька Натусі, я теж прочитала мовчазне прохання залишитися. І я залишилася.

Після того, як малеча заснула, ми проговорили усю ніч. Андрій зізнався, що покохав мене, коли побачив, з якою любов’ю і ніжністю я ставлюся до його донечки, і якою щасливою вона стала. Відкрилася і я, зізнавшись, як він мені подобається, і як співає моя душа, коли я чую його голос.

Вже третій рік ми живемо разом – Андрійко, Натуся і я. Кажуть, дітки на небесах самі обирають собі батьків. Але тепер я знаю, що земні малюки теж уміють робити це не гірше від янголят.

Автор – Оксана Ярош, Теофіпольський район.

Фото – ілюстративне.