Закoxалася у шeфа Софія до бeз тямu і наpoдила від ньoго дuтuну, прoте вiн вiдмовився її визнaвати. Сергій виїxав з мiста, кoли Наталці не бyло й рoку. Жoдного рaзу не пpийшов до Софії хoч глянyти на свoю крoвиночку.

У районному центрі дві подруги вчилися у школі, ходили на вечорниці, обоє стали студентками інституту, тільки коли прийшов час виходити заміж, то одна з них знайшла пару, а друга втратила коханого назавжди. Софія закохалася у свого начальника з першого погляду, а коли він запропонував їй роботу, аж підстрибнула на місці й одразу опустила голову, засоромившись. Прибігла додому щаслива і збентежена, розповідала подрузі про свою удачу. Джерело

— Це солідна установа, я завжди мріяла в такій працювати, — торочила вона. — Те, що мене взяли без досвіду роботи, велика удача. А який там керівник! Статний, вишукано одягнений, гарний, розумний, просто жіноча мрія!

— Не переймайся, подруго, ти для нього лише клерк. Якщо він такий, як ти розповідаєш, то навколо нього купа дівчат товчеться в сто разів гарніших за тебе, — заспокоювала Софію подруга.

— Хоч я і сіра миша, та я розумна і йому це будь-що доведу.

Не минуло і півроку, відколи дівчина влилася у новий колектив, як між працівниками почали ширитися чутки про її pоман з керівником.

— Звідки співробітники знають про наші стосунки, ми ж з Сергієм Анатолійовичем не дозволяємо собі нічого зайвого на роботі, — міркувала собі Софія.

Вечори вони проводили разом — виїжджали за місто у кафе чи ресторан. Інколи просто гуляли понад річкою і насолоджувалися природою, а часом залишалися у неї вдома. Тільки один вечір у суботу Софія лишалася сама, а її шеф їхав провідати своїх дітей до колишньої дружини.

Їм було добре разом, різниця у вісім років зовсім не відчувалася. Вона не вірила своєму щастю. Кар’єра пішла вгору, життя вирувало і тут вона дізналася, що вaгiтна. Перша про цю новину довідалася подруга, яка на той час вже наpодила дівчинку.

— У мене буде дитина, я хочу, щоб це теж була дівчинка! Будемо гуляти разом, наші дівчатка будуть теж подругами — як ми.

— Зупинись, на форсуй події, — почула Софія. — А Сергій вже знає? Тобі варто з ним порадитись.

— Ми з ним неодмінно одружимось, — випалила дівчина і телефонна розмова обірвалася.

Увечері вона запросила Сергія до себе, приготувала смачну вечерю, а сама вирішила влаштувати виставу. Одягнула вільну сукню, а під неї запхала невеличку подушечку. Імітувала вaгітність на місяці сьомому-восьмому. У такому вигляді і відчинила двері Сергію.

— Що це за маскарад, — спочатку стримано запитав він.

— Я готуюся стати матір’ю, — відповіла Софія і посміхнулася.

— Облиш цю дурну ідею, я вже маю двох дітей і більше мені непотрібно. Краще зроби aбoрт і забудемо про все, — рoзлютився Сергій.

Такої відповіді Софія від нього не чекала. Весь вечір вона проплaкала, а зранку прийшла на роботу і написала заяву про звільнення. Він одразу підписав, хоча й знав, що вона вирішила залишити дитину і робота їй зараз дуже потрібна.

Подруга допомогла знайти Софії нову роботу і на перше YЗД вони пішли разом.

— У вас стовідсотково буде дівчинка, — сказала лiкар.

Цей день був справжнім святом для обох подруг. Минув час, Софія народила гарненьку донечку, тільки схожа вона була на батька, як дві краплі води. У неї аж сеpце рoзривалося, коли дивилася на маля.

Виникла ще одна пpоблема, треба було записати донечку по батькові і Софія за порадою подруги подзвонила Сергію. Попросила дати згоду, щоб дитина мала його ініціали.

Так і з’явилася на світ громадянка України Наталія Сергіївна.

Сергій виїхав з міста, коли Наталці не було й року. Жодного разу не прийшов до Софії хоч глянути на свою кровиночку, а вона і не чекала. Вона мала поруч надійне плече подруги, а їх дівчатка теж подружилися.

Минуло років 20, донечки подруг стали справжніми красунями. Мали не одне спільне фото. Подругу Софії викликали у відрядження, у містечко, куди виїхав колись Сергій. Про всяк випадок вона взяла з собою Наталчине фото.

— При нагоді покажу Сергію. Мабуть, йому буде цікаво побачити, якою гарною і схожою на нього стала його донька, — подумала подруга.

Містечко було невелике, тому випадково вони таки зустрілися на одній з центральних вулиць. Він не змінився, тільки де-не-де з’явилися зморшки, такий же статний, вишуканий, гарний. Сергій одразу впізнав подругу Софії. Вони розговорилися про життя і жінка дістала фото.

— Поглянь, це моя дочка, а це твоя Наталка, — подруга показувала фото, а сама слідкувала за реакцією чоловіка.

На його обличчі не з’явилося жодної емоції, ніби він побачив чужу людину.

Хоч подруга ніколи нічого не приховувала від Софії, та все ж про цю зустріч вона вирішила змовчати, не ятрити стару pану.

Тетяна ЧИРВА