Син прийшов додому замислений, навіть спантеличений. Але Єгор не допитувався, знав: хлопцю потрібно дозріти. Чого з нього кишки тягнути? Сам хоче розповісти, розповість … Єгор здогадувався, про що мова зайде. І не помилився, колись мало так статися. Життя передбачуване …

– Т-а-а-т, – підійшов син, – тату? Ти зайнятий?

– Не сподівайся, – посміхнувся Єгор, розвернувся від монітора. – я весь в увазі.

– Тату, ти схоже не тільки мій тато … – Єгор підняв брову, і Данило почав пояснювати: – Ти ще й дід, напевно. Ну не зараз, але скоро будеш …

– А мати у нас хто?

– Данило дивився на батька ошелешено, думав, зараз почнуть предмети по дому літати. Батько вмів висловитися … Гранично ємко і ясно вмів. І таке влаштувати, що мало не здасться. А тут тиша і спокій. Посміхається. Ох, що б це значило, а? Краще б покричав, випустив пар і все як раніше стало …

Ну … Оленка, сусідка … Та, що біля аптеки будинок … – батько кивнув, мовляв, знаю таку. Непогана дівчина і дружина з неї буде гарна.

Син завив:

– Яка ще дружина! Не буду я з нею одружитися! Це вона надумала мене одружити, а мені вона навіщо потрібна? Мені ще гуляти і гуляти, хіба мало, хто там вагітний від кого …

– Життя передбачуване, – повторив Єгор недавню думку вголос, – я цього моменту чекав. Одні і ті ж помилки призводять до однакових наслідків, тільки ідіот не розуміє … Але знаєш, друже, якщо ти з дівчинкою приліг, і не знав, чим все закінчується, ти ідіот. Не нагулявся, кажеш? – і раптом закричав:

– Катерина! Іди сюди, мати, тут у синочка нашого новини для тебе.

Мама вбігла прямо з ганчіркою в руках:

– Давайте швидше, пиріг поставила …

– А ось подивися на героя, бабкою тебе зробив. Дитину Оленці, сусідці нашій, зробив, а одружуватися не планує.

– Ось і молодець, – зітхнула Катя, – ось правильно. Що та Оленка? А її сім’я! Злидні, ні освіти, ні грошей, ні поваги. Вирішила передком собі чоловіка відхопити, а тепер в РАЦС тягне? Правильно, нема чого на ній одружуватися, потрібно гідну дружину шукати, з розумом …

Єгор аж вигукнув:

– А якщо там дійсно наш онук?

– Наш, чекай … Вони поки молоді крутять хвостом перед усіма, потім шукають, кому дитину підсунути. Вона мабуть ще п’ятьом про дитину оголосила, може і знайдеться дурень кільце купувати. Але в нашому будинку чужий рот не потрібен, не вистачало ще зозуленяти.

– А якщо це наш? – з притиском повторив Єгор …

– Наш у нас син, – повільно, по складах вимовила Катерина. – І тобі треба зараз його від цієї аферистки захистити. Ростили, навчали – і що? Кому віддавати єдиного хлопчика? Навіщо нам ця дівка в домі? І з чого це їм такий зять дістанеться? Нічого тут думати сидіти, нехай в раді думають, їм за це зарплату платять.

Єгор дивився на Катерину, хмурився.

Дружина махнула рукою, повернулася до сина. Веліла передати Олені, мовляв, будуть вони експертизу замовляти, перевірять, чия там дитина у неї. Нічого киснути, так просто нас не візьмеш … Син кивнув, зрозумів. Завтра поговорить … Катя сплеснула руками: пиріг же! Вже пахне, не згорів би …

А Єгор подивився синові в очі, і сказав:

– Давай, як на духу. Як сталося? Мати вже покричала, думати пішла головою своєю. Давай все по порядку.

– Що, прямо все-все розповідати?

– Ну а що, як ми інакше розберемося-то? Давай вже, ти мене здивувати-то можеш …

Хлопець почав розповідати.

– Чесно зізнався, як на свята пішов в клуб з друзями. Як напилися всякої гидоти, Вітька-студент з міста привіз. Було весело. Повністю випав вечір з голови, прийшов до тями вже вдома, вранці, на своєму ліжку.

А Оленка на наступний день підійшла, розповіла: побачила його п’яного і додому привела. І ось, поки вела, все і сталося. Каже, завалив на траву, спідницю задер … А вона і не пручалася, каже, давно любила … Та й кричати було соромно .. Але син взагалі не пам’ятає, було, не було … Але ось вагітна тепер.

Батько зітхнув. Зітхнув ще раз:

– І ти туди ж…

– Куди ж? Ти про що, тату?

– Та про те ж, що діти долю батьків повторюють. А може, в цьому селі порядки просто такі. Я ж теж на матері не по любові одружився. Кохана у мене в місті жила. Гуляли з нею, але далі поцілунку в щічку не заходило, беріг. Любили один одного, весілля вже планували. Тільки дурень був, приїхав у село на свята.

Випив з друзями – прокинувся не з ними вже. З мамою прокинувся, ну і одружився, довелося. Не любив її ні тоді, ні зараз. Терплю, поважаю, за сина їй вдячний, але іншої дитини так і не захотів. До сих пір та, міська в серці …

Син розгубився. Так як же так жити, без любові, без тепла? Без симпатії? В житті б не подумав: батьки вели себе один з одним шанобливо, нехай і не кипіли від пристрасті, але мир був, спокій … Але так, настільки себе карати за випадкову помилку ???

– Помилку? – Єгор похитав головою, – ти, синку, не помилка. І хто б тебе уму-розуму навчив? Виростив? Якщо у мене розуму не вистачало по молодості, чому ти повинен був непотрібним рости, без батька при живому мені? Хтось повинен був постраждати. Не одружився б на Катерині, вона б страждала і ти.

І жінка моя дізналася б, звичайно. Вдома б кошмар настав. Так що не в гріху справа. А в тому, що ми зробити готові, щоб його виправити.

Єгор пам’ятав ті слова, що йому батько говорив. Їх і повторював синові. Благо, експертиза нині є. Підтвердить, що дитина твоя – одружуйся і рости. Не підтвердить – йди від Оленки.

Дні йшли, тижні пролітали. Катя скандалила знатно, зі смаком. Варто було зустріти Оленку – сварки не вщухали. Плітки розходилися колами.

В кінці-кінців Оленка постукала в двері, сказала:

– Досить. Правду тітка Катя каже, що не Данила дитина. Набрехала я.

Катя повеселішала, очима заблищала. Але Єгор бачив: бреше. Бреше Оленка. Наздогнав її, попросив:

– Поговоримо? Ти ж брешеш …

– Так, брешу. Але заміж вийду – свекруха зі світу зживе, зараз що діється, бачите? А вдома що, заспокоїться? Ні, моя дитина буде.

– Не поспішай, доню. Я тобі вірю, можеш навіть тест не робити.

– Зроблю з принципу, заради вас і вашого спокою тільки і зроблю … Навіть в графі батьківства напишу Данилович, не може ж він без батька бути?

Через місяць Оленка підійшла до Єгора, тицьнула папером, мовляв, переконайтеся.

Той повів її додому за руку, але Оленка руку висмикнула, нагадала:

– Ніякого шлюбу. Моя дитина, мені і виховувати.

– Леночка, йдемо. Я Каті язик відріжу, сина випорю … Будуть шовкові … – Але Оленка вже визначилася, не потрібні їй були такі відносини. Вона повернулась і попрямувала додому.

Єгор прийшов додому злий, як чорт.

– Наш онук, Оленка документи отримала! Треба йти вибачатися, не хоче дівка і знати нас …

Сама підстелилася, – фиркнула дружина. – Жоден мужик ще від десерту не відмовлявся! Що ж тепер, на кожній одружитися?

– Ну тоді, – простягнув Єгор, дивлячись на дружину з накопиченою за пару десятків років люттю, – ось вам слово моє. Онук мій, сина я мужиком виростити не зміг. Значить, мені і виправляти гріх.

Дитину я беру на себе: забезпечу, подбаю. Побудую будинок для невістки. І сам туди з’їду. Моя частка в господарстві дістанеться дитині, можете на неї не зазіхати навіть. А синок цей … я-то експертизу не робив … – Він подивився на дружину в упор, та знітилася … – Сама знаєш, яка свекруха невістці не вірить …

– Ой, – закудкудакала дружина, – ой, у сина забрати хоче, приблуді віддати …

Єгор курив на ганку. Знав, рішення не змінить. Є ще час онука людиною виростити. І знайти своє міське кохання. Пора вибачитися і виправити, що можна …

Джерело