З Васильком ми знайомі з дитинства, жили по сусідству. Моїм постійним прихильником він став з підліткового віку. Я його не гнала, але і не обіцяла нічого. Тому як плани у мене на життя були грандіозні, а Василько годився лише як запасний варіант. Загалом, всі знали, що він – моя тінь. І я звикла. Чи любила я? Тоді я не ставила собі це питання. За матеріалами

Як тільки ми закінчили навчання, Василь запропонував мені вийти за нього заміж, я посміялася і сказала: – Ще рано. Він тільки згідно кивнув. Після вузу я влаштувалася на роботу, але через рік стала поглядати в бік столиці. Більше можливостей, більше шансів вийти заміж за олігарха. І в один день я зібралася і поїхала. Василь прийняв новину стійко. Я навіть обурилася. Це що ж таке? Мабуть, розлюбив, раз не накрuчав і не образився? А потім заспокоїла себе. Значить, так і повинно бути.

Чи знайде схожу на себе тихоню, і будуть жити в мирі та злагоді! Але через місяць він приїхав: – Не можу без тебе. Можна, можливо? Я засміялася: – Куди ж подітися! Василь знову запропонував мені вийти за нього, а я знову відмовилася. У той рік я здружилася з Христиною, вона працювала в рекламному агентстві, так що діставала безкоштовні квитки на всякі заходи. Але мій олігарх все ніяк не підвертався.

– Смішна ти, Олено, у тебе ж хлопець є! – І що? Одне іншому не заважає. – Дивись, як би жениха не втратила! Слова її мені не сподобалися, адже Василь мене любить. Коли Василь втретє запропонував заміжжя, а я сказала, що не на часі. На що він просто заявив: – Більше не буду питати, ось каблучка, коли сама захочеш, тоді і скажеш. Тоді ж на горизонті замаячила моя довгоочікувана мета. Я познайомилася з заможним хлопцем.

Ресторани, прогулянки, подарунки. Від Василя я все приховувала, навіть не знаю, чому, напевно, не була до кінця впевнена в своєму новому залицяльнику. Але Василь дізнався. Підозрюю, Христина донесла. Мене це мало хвилювало. Я приїхала зібрати валізу, так як була запрошена на море і не збиралася відмовлятися. – Ти куди? – запитав Василь, коли я укладала речі. – Їду у відпустку з дівчатками! – З ким саме? – почулося запитання. Тут я напружилася, адже раніше він ніколи не уточнював, з якими подругами і куди я їздила.

– Ну, там компанія …. – Не бреши! – прозвучало жoрcтко, але спокійно. Я здивовано поплескала віями. – Не їдь! – попросив Василь винувато. Хоча це мені коштувало відчувати себе винуватою, адже я ж його обманювала. – Я тобі зовсім байдужий, так? Я не питаю, чи любиш, тому що … – він запнувся.

– Але якщо не потрібен, чому не пскажеш? Чому дозволяєш бути поруч? Я не знала, що сказати і розгубилася. А потім спробувала нерозумно відбутися жартами: – Може бути я просто егоїстка? Василь хмикнув: – Так, я сам винен. Щасливої ​​дороги! – він грюкнув дверима. Що це було? Ми типу посварилися? Я не розуміла.

Чемодан був зібраний, і я поїхала у відпустку. Але весь тиждень наша розмова не давала мені спокою, кожне питання Василя немов в’їдалося в мій мозок у пошуках відповіді. Відпустка не вдалася, кавалер залишився ні з чим, образився і поїхав. Добре, що хоч квиток зворотний залишив. Коли я повернулася, Василя не було, як не було і жодної з його речей. Тільки записка, що відтепер він буде вчитися жити без мене.

Я засмутилася, звичайно, але чомусь не сумнівалася, що він повернеться, нікуди не дінеться. Життя моє йшло своєю чергою. Василь не дзвонив, і через пару місяців я зрозуміла, що сумую за ним. Тому, коли ми з Христиною в черговий раз зустрілися, вона розповіла, що мій Василь збирається одружитися. Я здивувалася: – Не може бути! Він тут нікого не знає! Христина посміхнулася: – Ще й як знає! Ти просто не звертала уваги, як на нього западають баби, варто йому з’явитися.

Як не бачила і того, що він, в свою чергу, дивиться тільки на тебе. Але ось він став вільний і тут же попався в спритно розставлені тенета.

Я продовжувала нерозумно посміхатися, слухаючи її, але всередині все кипіло від злості: як так? Василь одружується ?! Мій Василь ?! На іншій? А вголос запитала: – І коли весілля? Христина прищулилася: – Ти ж не збираєшся піти? Я відповіла: – Звичайно, ні. Я ж розумію, що це все на зло мені. Думає, дізнаюся, що одружується, зірвуся і побіжу його повертати.

Весілля планувалося через місяць. Спочатку я не вірила, що таке і справді трапиться. Щоб Василь так швидко забув мене? Ні! Щоб ось так взяв і одружився з іншою? Ну, неможе ж! Звичайно, я образила його, але я стільки раз його ображала. Однак чим ближче була дата його весілля, тим більше я сумнівалася. А що, якщо одружується? Ну і нехай! А як же я? І тоді я згадала про каблучку. Його каблучку. І ніби щось у мені зламалося. Я заплакала. Але потім взяла себе в руки. Весілля не буде!

У день ікс, я приїхала до РАГСу. Все виявилось правдою. І наречена, і гості, і мій Василь при параді. Я злякалася і повернула назад. Але якийсь фотограф штовхнув мене плечем і гримнув, щоб я не заважала. Це я заважаю? – Зараз влаштую тобі зйомку! – зло прошипіла я.

І як тільки молодята встали перед дверима на реєстрацію, я підійшла до Василя: – Ти сказав, що я можу відповісти, коли захочу! Я говорю зараз: так! Я була готова до будь-якої реакції, навіть до того, що мене пoб’ють всі родичі нареченої. Але Василь засміявся, підійшов і надів мені каблучку на палець: – Ми одружені вже три роки, і скоро наpoдиться наш первісток. Я щаслива і вдячна долі за те, кого знайшла і одного разу ледве не втратила по дурості.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел