Здається, ще зовсім недавно я вважала свого нареченого ідеальним: симпатичний, розумний, дбайливий, турботливий. На весіллі я почувалася найщасливішою людиною в світі.

І коли на другому місяці подружнього життя він сказав, що хоче познайомити мене із Сашею, я, нічого не підозрюючи, відповіла: «Добре».

Виявилося, що Саша — найкраща подруга мого чоловіка. Вони разом навчалися, і в скрутні студентські роки вона його завжди виручала. Довгий час вони не спілкувалися, бо Саша зі своїм чоловіком жили в іншому місті. А тепер вирішили поселитися поближче до батьківського дому. Цілком випадково подруга зустріла мого чоловіка на вулиці. Зрозуміло, що стару дружбу вирішили відновити, пише “Вільне життя“.

У зазначений вечір їхня сім’я прибула до нас на гостину. З першої хвилини мені стало зрозуміло, що про добрі відносини із цією випещеною брюнеткою на височенних каблуках можна навіть не мріяти. Тільки переступивши поріг, Саша привіталася із моїм чоловіком, а на мене глянула таким принизливо-оцінюючим поглядом, ніби перед нею стоїть затуркана наймичка.

Далі — краще. Кілька годин я бігала із кухні в кімнату й навпаки то із салатами, то з брудним посудом у той час, як чоловік із Сашею весело сміялися і згадували минуле. На мене ніхто не звернув ані найменшої уваги, хоча мені здалося, що ця найкраща подруга, дотримуючись правил ввічливості, мала б перекинутися зі мною хоча б кількома фразами про погоду чи, наприклад, косметику. Її чоловік теж виявився дивним типом. Усе, що я від нього почула протягом візиту, можна вкласти у три речення: «Доброго вечора», «Кава була смачною», «До зустрічі». Чомусь видавалося, що він далекий від усієї забави і власної дружини загалом.

Ну нехай один раз відтерпіти таке психологічно виснажливе товариство можна, але Саша і не думала відступати із нашого життя. Навпаки! Одного разу я не дочекалася чоловіка на обід. Коли запитала, де він був, то з’ясувалося, що мій благовірний консультував Сашине сімейство щодо майбутнього ремонту. Навіть не попередивши мене про відсутність. Я сприйняла цю вістку мовчки, але після того тихо зненавиділа брюнетку-подругу.

Але це, напевно, були лише квіточки. Найбільше мене вразив учорашній випадок. Увечері на мобільний чоловіка хтось подзвонив, а за кілька хвилин коханий повідомив: вони із Сашею збираються на концерт відомого співака в інше місто. А ще добре було б встигнути піти у похід в осінніх Карпатах. Саша каже, що у цей час природа просто прекрасна.

Ніколи не думала, що буду впадати в істерики із биттям посуду і шпурлянням домашніх капців, як героїні дурнуватих серіалів. Але від такої самовпевненої поведінки я втратила весь контроль над собою. Виходить, я для них ніхто? Поговорили і вирішили, а ти роби, як хочеш? Чи узагалі сиди вдома? Моєю думкою щодо цих поїздок ніхто навіть не поцікавився.

Чоловік в’яло виправдовувався, що я зациклююся на дрібницях, роблю з мухи слона і взагалі не люблю рок і гори. Може, й не люблю, але ми — сім’я, і створювати такі ситуації — це вияв абсолютної неповаги до мене. Я не знаю, як мені вплинути на нього. Боюся, що ця Саша давно накинула оком на дружка своєї студентської молодості. Звичайно, в її руках круті карти: вона не витрачає час на прання, приготування супів, допомогу батькам на дачі. Серед її захоплень — манікюр, екзотичні дієти, тренажерні зали. Таким запудрити мозок одруженому чоловіку осінніми Карпатами ─ як раз плюнути.

Кажуть, безвихідних ситуацій не буває, але останнім часом я у цьому сумніваюся.

АЛЛА