— У мене троє дітей, їм потрібні окремі кімнати. – заявила новоспечена дружина – Нащо їй окрема кімната. Давай її речі у вітальню винесемо. Все одно ти тут господар, а скоро і я стану

Тато залишив своєрідний заповіт: квартира – мамі, великий будинок – братові. Мені ж, не заповів нічого. З заміжжям у мене не склалося – не красуня я, та й з ногами маю проблеми. Жила з мамою. Але, після її другого заміжжя, молодий чоловік ввічливо попросив мене не заважати їхньому щастю.

Тоді мене прихистив брат. Ми з ним чудово вжилися удвох: з мене – побут, з нього – продукти, і, на мою  вимогу, утримання будинку – навпіл. За кілька років життя з братом, мені навіть вдалося зробити невеликі накопичення, зі своєї вельми скромної зарплатні. Я знала, що рано чи пізно, брат ожениться.

Не маючи можливості мати своїх дітей, я з нетерпінням чекала можливості побавити племінників. І ось, у брата хтось з’явився. Він іноді не ночував удома, загадково посміхався, постійно наспівував собі під ніс. Я почала морально готуватися до переїзду – не хотіла заважати братові, коли він приведе в будинок жінку.

При думці про переїзд, з моїми  можливостями, у мене все хололо в середині. Грошей мені буде вистачати тільки на кімнатку і найнеобхідніший мінімум.

Брат, помітивши мій настрій і почувши про мої тривоги, мене заспокоїв:

– Батько незаслужено тебе обділив спадщиною. Це – наш з тобою будинок. І я оформлю це офіційно. Не переживай. І взагалі, з чого ти взяла, що будеш заважати моїй Надійці? Вона – найдобріша і наймудріша людина з усіх, кого я зустрічав. Ти їй сподобаєшся. Давай, викидай ці думки про переїзд зі своєї голови!

Чесно скажу, Надію я представляла трохи по іншому. В наш будинок переїхала жінка, на 10 років старше брата, з 3 дітьми від різних батьків. Окинувши мене оцінюючим поглядом, Надія запитала у брата:

– Це і є твоя сестра? Руки-ноги на місці, ніби. У чому проблема тоді?

Брат змовчав. І почав відносити дитячі речі у їхні кімнати.

– Ти ж казав, у тебе в будинку 5 кімнат? – поцікавилася Надя.

– Ну так. 4 спальні: в одній ми з тобою, у другій – сестра, інші дві дітям. П’ята кімната – вітальня, вона прохідна.

– Так давай сестру твою в вітальню переселимо? Їй-то яка різниця, де жити? А діти з дитинства мріють про свої кімнати, я їм обіцяла, що до тебе переїдемо – і все у них буде. – Надія почала вмовляти брата.

– Ні, Надя. Це неможливо. Іноді моїй сестрі потрібні тиша і спокій, згодом сама усе зрозумієш. Ми дівчаток поселимо в одну кімнату, а хлопчика окремо. Все, розкладай речі.

Брат з Надею зіграли весілля. Вона всім своїм виглядом давала мені зрозуміти, що вона тут господиня. Я намагалася не виходити з кімнати.

А ось з її дітьми я швидко знайшла спільну мову – вони не вилазили з моєї кімнати, коли я була вдома. У день народження молодшого сина Наді, мене запросили за стіл. Надя трохи “залила за комір”, і тут же почала розпитувати:

– А які в тебе плани на майбутнє? Ти ж не будеш вічно жити з нами? Може, в найближчих планах є заміжжя? Розкажи, не соромся.

– На жаль, про заміжжя доводиться тільки мріяти. Не поспішають, чомусь, казкові принци одружитися на таких, як я. Так що – я з вами надовго. – спробувала пожартувати я.

Надія аж змінилася в обличчі, почувши мої слова. Вона покликала брата в окрему кімнату. Я не хотіла підслуховувати, але Надя репетувала, так, що й сусіди все те чули:

– Чому я повинна терпіти в своєму будинку чужу людину? Я за тебе заміж виходила!

– Я очікував від тебе більшого розуміння. Куди вона піде, по-твоєму? На що вона житиме? Я прийняв тебе з 3 дітьми. І чекаю від тебе такої ж терпимості по відношенню до моєї сестри. Я тебе відразу попередив, що вона буде жити з нами, ти була згодна. Що змінилося?

– Я думала, вона сидить у своїй кімнаті і нікуди не ходить! Я бачу здорову дівчину! – Надя слів не добирала.

– Вона в будь-якому випадку нікуди не піде: половина будинку в її власності. – зупинив її брат.

– Як її половина? Я бачила папери – це твій будинок. Ти переписав на неї половину? Що ми з дітьми успадкуємо після тебе? Поверни свою половину будинку назад! Негайно! Або я піду!

– Іди.

Я почала потихеньку збирати речі. Не маленька – проживу якось і одна! Можливо, в центр якийсь благодійний звернусь. Там таким як я іноді навіть допомагають.

Не хочу бути причиною такого в сім’ї брата .

– І куди ти зібралася? – брат стояв на порозі моєї кімнати і дивився на мене піднявши брову.

– Не буду вам заважати. Ви – сім’я, ви один одного любите. Не хочу бути перешкодою.

– Надя, як виявилося, любить наш будинок і можливу спадщину від шлюбу зі мною. Розкладай речі.

Брат розлучився. Я розумію – причина в мені.

Що мені робити? Адже чисто фізично нічого змінити не можу?

головне фото – firestock