Днями буде вже три роки, як пішов мій батько. Кожен раз, коли я думаю про нього – стискається щось в області сонячного сплетення і сльози накочуються.

По суті, я втратила зв’язок з найголовнішим чоловіком свого життя. Настільки ідеальної людини мені не зустріти. Від цього теж боляче. Боляче, що мій чоловік зовсім не схожий на мого батька. Він сильно розчаровує мене відсутністю тих рис характеру, якими володів мій батько. Чоловіка я більше не люблю.

За батьком часто сумую і плачу. Хочу, щоб він хоча б приснився, але не бачу снів. Вважаю батька найдивовижнішим, сильним і адекватним чоловыком. Перебираю всы його чудові якості і починаю ненавидіти чоловіка.

Від цієї ненависті туга по батькові все сильніше і болючіше. Відчуваю себе розбитою і самотньою. Батька дуже люблю. За те, яким він був по відношенню до мене і в соціумі, за його дипломатичність і тактовність, гумор і легкість.

Такої людини поруч зі мною більше немає. І мені сумно, що з моїм чоловіком мені не так легко і комфортно, він не як мій батько. Я успадкувала все найкраще від батька, але вмираю під гнітом чоловіка, який не виправдав моїх ілюзій. Весь час порівнюю їх, і хочеться плакати.

Я зустрічаюся і живу з чоловіком, у якого від першого шлюбу є дитина. Справа в тому, що це був для нього довгожданий первісток. Але склалося так, що після кілька років

Ця історія трапилася майже три роки тому. На дні народження у друга я познайомився з блакитноокою дівчиною неземної краси. Тоді вона вчилася на четвертому курсі і жила в гуртожитку. Пам’ятаю

На відпочинку познайомився з дівчиною. Я приїхав з другом, а вона виявилася місцевою. Прийшли ввечері на пляжну вечірку, коктейлі, музика, вітерець з моря. І вона стоїть одна, красива така –