Задзвонив у мене телефон. Номер записаний – Женя, знайома через спільних друзів дівчина. Дзвонить і без особливих лестощів мені заявляє, що вже 1,5 року зустрічається з моїм чоловіком. У мене в очах почорніло, в вухах неначе вата, і єдине що я змогла сказати.

– А Вас не бентежить, що у нього двоє дітей?

—  Ні не бентежить, дітей він любить і не покидає, а з вами живе тільки через дітей.

Не пам’ятаю що ми ще говорили, не залишилось в пам’яті. Поклала трубку, чоловік поруч сидить. Не заперечує нічого. Каже сам хотів розповісти сьогодні. Так, було, але закінчилося, і вона аби насолити подзвонила. Просить заслужити довіру, каже що не хоче нас втрачати, мене любить. А я вже не вірю жодному слову. Буду подавати на розлучення.

Що ми маємо. В цьому році було б 10 років як разом, 7 років в шлюбі, синові 4 роки і дочці рік. На нього схожа, як і мріяв … Але її поява не зупинила його зустрічей. Звичайно, жінка на останніх місяцях не граціозна лань, та й після появи дитини не відразу все зі мною гаразд було. Але невже сім’я не дорожче коротких зустрічей?

При цьому, сім’ю не забезпечує, чоловічу домашню роботу не робить, з дітьми особливо не допомагає. Виникає логічне запитання, а навіщо ж мені був тоді такий чоловік? Напевно, любов сліпа, ось я і не хотіла нічого бачити. Поговорити пробувала, у відповідь щось виправдовувався або мовчав, нічого не змінювалося. Я в чомусь навіть вдячна цій дівчині, так би не наважилася на розлучення, лячно одній з дітьми залишитися. А тут такий привід.

Чесно сказати, сім’ї і не хочеться, коли мужик як не мужик, всі питання доводиться вирішувати самій, а він ще й грошей у мене просить. Склала я його речі і виставила за двері. Переказують знайомі, що він зараз з тією Євгенією, хоча телефонує мені щодня і просить повернутись.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Джерело