– Я візьму ще цю картину.

– А я книжки. Це ж які рідкісні екземпляри! Можна вигідно продати!

Ніна стояла і мовчала. У цей момент вона зрозуміла, що втратила сім’ю. Адже діти, яких виховала як рідних, тепер ділять батькову спадщину, а на неї дивляться вовком, ніби вона їм чужа. Марко споглядав усе це з фото з чорною стрічкою. Його очі тепло усміхалися. За життя він про всіх дбав, до себе пригортав. Тепер уже ніколи не буде так, як раніше.

Ніна зустрілася з Марком після закінчення медучилища. Вона працювала медсестрою, він – лікарем. Дівчину одразу «просвітили», що Марко Леонідович – вдівець, його дружина загинула в аварії.

– Але не здумай з ним шури-мури крутити! На нього оком наша «старша» накинула, – пошепки научала новеньку старожилка Віра.

Старшу медичну сестру відділення Тамару боялися всі. Манірна, прискіплива, якщо щось їй не подобається, то зі світу може зжити. На Марка вона мала види, бо той був хорошим лікарем з блискучою перспективою.

Тільки, як на неї, мав один суттєвий недолік – двох дітей. Ставати їм матір’ю Тамара не збиралася. Але й інших жінок до нього близько не підпускала: чергування розписувала так, що Марко Леонідович залишався з нею.

***

Одного разу на Нінине чергування Марка Леонідовича терміново викликали до важкого пацієнта. Це був вихідний. Він приїхав до лікарні з дітьми.

– Можете приглянути за малими? – попросив дівчину. – Сина звати Андрійком, доньку – Христинкою. Вони трохи з характером, але вже потерпіть… Я постараюся швидко впоратися.

Коли Марко прийшов в ординаторську через дві години, був вражений: Ніна з дітьми сиділи і мирно грали в гру, іноді стиха хихотіли.

– Як вам це вдалося? – запитав здивовано. – Після того, як не стало дружини з ними ніхто не може впоратися, уже декілька нянь від нас пішли.

– У мене досвід ще той! – весело відповіла дівчина. – Маю трьох менших сестричок і братика. Тож доводиться часто бавити.

– Яка у вас велика сім’я! – із симпатією мовив Марко.

Чутки про те, що лікар запав на молоденьку медсестру, швидко розлетілися відділенням.

– Не вірю! Хто вона проти нього? Якесь дівчисько із села!

– Швидше за все, вирішив розважитися, – пліткували. – Або няньку дітям своїм знайти. Вони у нього ще ті шибайголови!

– Та годі вам язиками плескати! Дітям Марка потрібна мати, а йому – жінка. І наша Ніночка йому дуже підходить, – мудро підсумувала стара санітарка.

Марко ж закохався у Ніну так, як тільки може дорослий чоловік. Він оточив її увагою і турботою. Був ніжний та стриманий. А через кілька місяців повідомив батькам, що одружується.

– Медсестра? Ще й із села та з купою родичів?! Вона ж зі злиднів хоче вилізти, тому й «закохалася» у тебе без пам’яті! А ти нічого не бачиш! – Маркова мама Інна Сергіївна не добирала слів.

Її аж трусило від думки, що син одружиться з дівчиною не з «їхнього кола». Вони ж – професори, медики в третьому поколінні, завжди цим гордилися.

– Та чого ти, Інночко? Це ж Марку з нею жити. Головне, аби до дітей добре ставилася, – батько Леонід Петрович був поблажливішим.

– Ой, та Андрій з Христею полюбили її, навіть мамою стали називати, – радісно сказав на те Марко. Інну Сергіївну аж пересмикнуло від цих слів.

– Сподіваюся, не пошкодуєш, що дозволив закрутити собі голову якійсь нахабній медсестрі. А що подумають колеги, знайомі? – не вгавала матір.

– Мамо, якщо ти готова глядіти дітей…

– Ні-ні. У мене робота і… своє життя.

***

Інна Сергіївна до невістки ставилася прохолодно. І дехто з друзів Марка не міг зрозуміти, чому він женився на «якійсь» медсестрі. Тамара також переживала про втрату та весь час прискіпувалася до Ніни. На роботі юну «докторшу» поміж себе називали нянькою. Проте щасливими були діти. І Марко. А Ніночка прямо літала на крилах. Тільки одне засмучувало: спільних діток пара не мала. Якось чоловік запропонував вступити в інститут, та Ніна відмовилася: хотіла більше часу приділяти сім’ї. Вона в Андрійкові та Христі душі не чула. Підтримувала у всьому. І коли син заявив, що не хоче вступати у мед­інститут, заступилася за нього перед батьком і свекрами.

– Навіщо його силувати? Хоче бути архітектором – нехай.

– Мамо, ти у мене найкраща! – обняв Ніну Андрій.

Лікарську династію продовжила Христина. Коли діти пішли вчитися, трохи віддалилися від батьків. З’явилися нові друзі, кохання, стали жити окремо.

Зате Ніна і Марко стали частіше бувати разом.

***

Ювілей Марко справляв у модному дорогому ресторані. За столом зібралася родина, друзі, колеги. Не приїхали тільки Нінині батьки і сестри з братом. Марко їх запрошував, та вони добре все розуміли і не захотіли гуляти разом з панством.

– Без моєї коханої дружини я не став би завідувачем відділення, не був би сьогодні таким щасливим. Дякую тобі, кохана, за все! – зворушливо мовив іменинник і поцілував Ніну.

Інна Сергіївна при цьому сиділа незворушно, на невістку навіть не глянула.

А вже через місяць після торжества Марка не стало – серце. Невдовзі на порозі квартири з’явилися Андрій з Христиною та свекруха.

– Прийшли забрати своє, – безцеремонно сказала Інна Сергіївна.

Самій їй нічого не було потрібно. Вона стояла і з торжествуючою посмішкою дивилася, як її онуки знімали зі стін картини, які колекціонував їхній батько, пакували книги з бібліотеки та інші недешеві антикварні «дрібнички».

– Як ви можете так чинити з пам’яттю про батька, зі мною? – збентежено запитала Ніна в дітей.

– А ти нам не матір, щоб вказувати, – кинула на те Христина. – Правда ж, Андрію?

Той промовчав, опустивши очі.

– Ти могла мізки моєму сину пудрити, щоб видертися зі злиднів! А тепер ти ніхто, зрозуміла?! – з притиском прошепотіла свекруха. – І їм ти – не матір. Їхня – в могилі, як і батько. А ти – нянька. За те, що вигляділа, маєш квартиру. І за це дякуй.

Інна Сергіївна після цих слів вийшла. За нею подалися діти, несучи в руках цінні речі. Марко мовчки дивився з фото їм услід. А по щоках Ніни тихо котилися сльози: вона зрозуміла, що втратила всю сім’ю і залишилася сама.

Автор – Марта ДИМИДІВСЬКА, за матеріалами видання “Вісник”

Фото ілюстративне

Джерело