Коли я закінчила школу, то пішла навчатися, жила в гуртожитку. Після навчання знайшла роботу і орендувала кімнату. Брат жив в квартирі з батьками. А коли тата з мамою не стало, за спадком квартиру ми мали ділити на двох. Але брат Микола постійно говорив мені, що квартира має дістатися тому, хто жив з батьками та доглядав їх.

З цього приводу ми з братом посперечалися. В образі я сказала – нехай забирає всю батьківську квартиру, раз йому більше потрібно, мені нічого не треба. А Микола – хлопець не гордий – погодився. Я виписалася з квартири і виїхала в інше місто, припинила взагалі всі відносини з братом. В сім’ї я була дуже пізньою дитиною, брат був на багато старший за мене. Тільки через 4 роки, коли виходила заміж, я зателефонувала Миколі – якось треба миритися, він найрідніша людина мені.

Він приїхав до нас на розпис і взагалі нічого не привіз, не подарував. Сказав, що продав квартиру, почав свій бізнес, все вклав туди. Живе в приватному будинку у своєї багатої нареченої, теж збирається одружитися. А потім показав мені фото своєї нареченої, вона була старша за нього і зовсім некрасива. Я відразу зрозуміла – брат не змінився, Миколу цікавлять тільки гроші.

На своє весілля він нас з чоловіком не покликав. Тоді вже у всіх були комп’ютери та інтернет, і ми по відео їх весілля подивилися – всі якісь потрібні гості, солідні. Звичайно, що бідна сестра Миколі там не була потрібною зовсім. Та й саме весілля якась сухе і нудне, наче якісь збори важливих людей. Наречена жодного разу не посміхнулася, сиділа сердита, тільки все салати поїдала. Потім у них з’явилася донька.

З чоловіком життя моє не склалося, ми розлучилися з ним. А потім і другий раз вийшла заміж, але теж не вдало, у чоловіка був недобрий характер.

Я залишилася сама: житла немає, з роботи звільнили. Не знала, як далі бути.

І ось дивно, в моєму житті з’явився мій брат, несподівано, але ж я його багато років не бачила, крім як зрідка в інтернеті спілкувалися. Апельсини приніс, шкодував мене. Сказав, мовляв, пробачимо один одному – рідні ж, переїжджай до нас в двоповерховий заміський будинок, кімната знайдеться, жити будеш на свіжому повітрі, з дружиною моєю подружишся. Я і послухала Миколу, жити до них поїхала.

Так, дали мені кімнату. Крихітну, з ліжком, тумбочкою столом і старим телевізором, а ноутбук завжди зі мною. Як я тому з’ясувала – ця кімната була для покоївки, але характер господині мало хто може спокійно пересидіти. Спочатку начебто було все добре: я допомагала по господарству, в плані – прибрати, приготувати їжу. Потім це перейшло в мої обов’язки. За весни і літа почалися сад і грядки за будинком, добре вони хоч худобу не тримають. Тільки все одно, весь мій час йшов на роботу біля дому. Брат зрідка дає мені якихось 500 гривень в тиждень, і каже: «Ну а на що тобі витрачати зараз гроші? Ти ж на всьому готовому живеш у нас!».

З невісткою взагалі не змогла знайти спільної мови – вона постійно незадоволена, все їй не так. Я у них безкоштовна робоча сила, але вони все перекрутили так – мовляв, підібрали, обігріли. Нещодавно під час прибирання на кухні я відрізала шматочок запеченого м’яса, який сама готувала, і поклала його на хліб як бутерброд, щоб перекусити. Дружина мого Миколи була дуже незадоволена: «Це ще що за перекуси? Вечері не можеш дочекатися? Може тобі булочку ікрою намазати і в твою кімнату на підносі віднести? Зовсім знахабніла!». І все в такому дусі.

Навіть у свята я як служниця: чи не сяду, поки всіх їх потрібних і солідних гостей не пригощу за столом. На мене навіть уваги не звертають, але ж я теж відношуся до цієї сім’ї. Племінниця мене ні в що не ставить, називає на «ти» і по імені, теж гримає. Хочеться від них піти – але куди? Мені за 40 вже, ні кошеня, ні дитини, ні квартири, нічого не маю я. Але втомилася наймитувати на них. Пишу і очі вологі від того, як склалося моє життя. Так, я багато помилок в житті зробила, але невже мені за це все життя розплачуватися? Як мені бути далі?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело