Моя молодша сестра Алла ніколи не відрізнялася великим розумом. У школі вона вчилася абияк, мамі було соромно з’являтися на батьківських зборах, говорили тільки про витівки і поганий навчанні її дочки.

В будинку Алла теж ніколи не допомагала. Її неможливо було змусити помити тарілку за собою, що вже говорити про брудну підлогу або прополку городу.

Я часто чула, як мама плаче перед іконою, нашіптуючи молитви і ім’я молодшої дочки. З божою поміччю Алла закінчила школу і поступила в училище. Але і тут вчитися вона не хотіла, заняття прогулювала, завдання не виконувала. Ми з мамою опустили руки, будь що буде. Даремно, звичайно, ми це зробили…

Алла розпустилася ще більше без суворого контролю, пізнала алкоголь і почала крутити шури-мури з хлопцями. Ну і докрутили… За пару місяців 17-я сестра заявила нам, що чекає дитину.

Мама почала плакати, а я, не витримавши, накричала на Аллу. Але робити було нічого, батько дитини чи втік, чи то не був визначений Аллою, стали ми ростити племінника всі разом. Назвали ми його Сашком.

Аллочка постійно робила спроби ухилитися від власного сина, але ми з мамою, усвідомивши свою помилку, тримали її в їжакових рукавицях. З будинку без дитини сестра виходила тільки на навчання, про прогули ми відразу впізнавали, так як свої контакти роздали всьому педколективу училища і нам про все відразу повідомляли.

Алла все ж закінчила навчання і отримала професію. Мама прилаштувала її працювати в хлібний магазин, все начебто стало налагоджуватися. Але незабаром сестра приголомшила нас новиною: вона зібралася заміж.

Хлопець, якого Алла привела до нас знайомитися, як то відразу нам з мамою не сподобався, ніби й тверезий був, а вид все одно, як у алкаша. Але зате у цього Володьки була своя квартира, невелика малосімейка.

Після весілля молоді забрали Сашу до себе. Але і я, і мама, переживали, як там наше не пристосована до життя Аллочка справляється в ролі дружини і мами. Довго ми не витримали, пішли провідати молодят днів через десять.

На подив, все було нормально, тільки от Володя знову здався нам напідпитку. Так вони прожили два роки, народили доньку Світлану.

Саші було вже майже чотири, коли він раптом прийшов до нас з мамою сам, один. Дзвінок в двері, я відкрила і побачила племінника… Як такий маленький хлопчик запам’ятав дорогу і прийшов через кілька вулиць? Але Саші було не до пояснень, він заявив мені з серйозним обличчям:

– Тьотю, заховай мене, я не хочу в дитбудинок!

– Звичайно, дорогий мій, заходь, я нікому тебе не віддам…

Я нагодувала Сашу, посадила на диван, обняла і стала розпитувати що ж сталося.

– До нас прийшли дві дорослі тітки, вони забрали у мами Світланку, а я біля дверей підслухав, що вони хочуть забрати і мене, і втік…

Таааак… Що ж на цей раз витврила Аллочка, що викликала інтерес опіки до своєї персони? Та ще й такий серйозний, з вилученням дітей! Я залишила Сашу з мамою, а сама пішла з’ясовувати що трапилося. Ні, я попрямувала ні до сестри, я вирішила дізнатися все прямо в опіці.

Виявилося, Володька сам вживає і продає якісь заборонені речовини, а останнім часом і Аллочку «пригощати» став… Та так, що та в лікарню потрапила, так все і розкрилося.

Володьку в слідчий ізолятор помістили, судити будуть за поширення, а у Аллочки дітей вирішили на три місяці забрати, щоб виправлення простимулювати.

Ось так історія! В результаті сестра так і не виправилася… Її ми з мамою відправили на тривале лікування цієї залежності в спеціалізований стаціонар. Дітей, я забрала собі, не місце їм у дитбудинку…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело