Чорні блискучі очі, тонкі брови врозліт, рум’яні округлі щічки і червоні невеличкі вуста. Завжди в русі, завше кудись поспішає.

Ніколи їй теревені розводити, адже живе сама, а на утриманні дитина, якій треба дати лад. Як ластівка літає цілий день: на город, до магазину, за бур’яном, а то до когось у найми бодай за якимось заробітком.

Як «розпався» колгосп, пропала й робота. Була годувальниця-корова, хоч і важко самій було кормів запасти, але з допомогою людей справлялась, а потім випробовування прийшло: занедужала Ластівка. Довелось продати корівку, ще й люди грішми скидались, аби допомогти, бо всім було шкода молодої мами, в якої ще зовсім мале дитя було. Дякувати Богу і людям добрим, одужала.

За матеріалами – “Є”.

Не склалось у неї із заміжжям: якийсь одружений пожив трохи, а коли дитина з’явилася, повернувся до першої дружини. Більше вона нікого не шукала. Де ти в селі кого знайдеш, та й роки не ті, хоча ще дуже гарна.

Якось питаю у Ластівки:

– Чому ти така невезуча? А вона й відкрила душу.

– Коли була молодою – подруги навчитись пішли, а я – гуляти. Подруг заміж побрали, а я ще встигну, думала, і знову гуляти. Ось поки донечка не з’явилася. Сама винна. Та й ви ж знаєте, «як постелишся, так і виспишся», немає на кого нарікати. Тепер лиш мрію, аби моє «сонечко» виросло розумною дитиною й не повторило моїх помилок. Дитинка вся в матусю вдалась – гарненька, і все прагне мамі допомогти: і каченят годує, і кроликам травички нарве, що й казати прудка дівчинка.

Он знов промайнула Ластівка, вапно понесла. То й знає, що хату підбілює, хоч вона в неї і так найчепурніша на вулиці. Також і тин пофарбований, квіточки насаджені, милують око ціле літо й осінь. Ця оселя їй дуже важко дісталась, доки виплатила, ще й з подвійним оформленням. Але все подолала.

Ось так і живе. Ластівка в білесенькій хаті нікому не заздрить. Усі її поважають, а допомогти ніхто не може. Так хочеться, аби і їй усміхнулася доля та й послала гідного чоловіка, який сказав би їй заповітні слова: «Чому я тебе раніше не зустрів?» І щоб у них народилися з великої любові ще багато чудових ластовенят. Сподіваюсь, що так воно й станеться, бо не має так бути, щоб така гарна й працьовита жіночка була самотньою.

Автор – Валентина Савко, с. Зарудинці, Ружинський район, Житомирська обл.

Фото – pixabay.