Я, чесно кажучи, не розумію, як можна виходити заміж, не вміючи і не бажаючи готувати для свого чоловіка? Ось у мене така невістка: для неї приготування їжі – це щось нереально важке. Прожила Олеся чверть століття з батьками, які їй в усьому потакали та годили, але вивчили її добре, але мати жіночих якостей в неї не вклала зовсім, я маю на увазі тих, які потрібні для майбутньої дружини.

Причому сваха готує дуже смачно, можна сказати, ідеально, коли перед весіллям ми з чоловіком ходили до них знайомитися, стіл ломився від їжі. Я то і думала – щось син став поправлятися перед весіллям, це теща його так годувала.

У сина є своя квартира, куди він і привів свою дружину жити. На початку сімейного життя молодята були ситі своїми щирими почуттями: не до їжі було, можна і яєчню посмажити або піцу замовити додому. Медовий місяць так взагалі – відпустка, суцільні ресторани або кафе. А потім почалися звичайні сірі будні.

Спершу все було непогано у нас: ну не готує молода дружина, так мама її до неї приїде і все посмажить і відварить. Але потім у свахи захворіла мати, і вона з чоловіком, залишивши квартиру на їх сина, поїхала далеко доглядати стареньку.

Я стала помічати, що син став худнути і якось мляво себе почувати, запитувала його чи все добре, але він махнув рукою. А незабаром у нього був день народження, запросили нас до себе додому. Приїжджаємо і бачимо: на столі пару салатів, нарізка, криця-гриль і варена картопля. Відчуваю – ось щось не те.

За смаком відразу зрозуміла, що курка куплена вже готова, ще й не дуже свіжа. І салати з кислинкою в майонезі. Відкрила холодильник, так і є, теж готові з супермаркету в прозорій упаковці. Тільки ось картоплю син сам почистив і відварив, а нарізка теж – з вакуумної упаковки. Ось так день народження. Я промовчала тоді. Не хотіла псувати всім свято.

А потім якось приїхала до сина, коли він був удома сам, а дружина на зміні, і ще раз перевірила холодильник. Ковбаса, овочі, яйця, а в морозильнику купа напівфабрикатів: пельмені, вареники з картоплею і все таке. Я запитала: «І цим ви харчуєтеся?».

Син став викручуватися, мовляв – часу немає на готування, але як так? Не вічно ж дружина на роботі. А що з супами? Ну як так? Це ж ще пару років такої їжі і потім будуть недобрі наслідки.

Звичайно ж я зателефонувала до невістки, запитала – в чому справа, вона мені сказала відверто: «Мені лінь!». Ось просто, без виправдань – лінь. А ще вона мене привітала – сказала, що скоро я буду бабусею.

Ой, не можу я зараз навіть подумати, як це будуть жити мої діти. Як же вона буде всю сім’ю напівфабрикатами годувати? Ну що, стала я до них спочатку ходити – наварю каструлю борщу, гарнір і котлет побільше, адже мені сина шкода.

Кожен раз я до них не можу приїжджати, тільки по вихідним, тоді вони харчуються тим, що є три дні, а потім знову що попало. Що я придумала тоді – якщо вже і напівфабрикати, то домашні: наліплю за вихідні пельмені, котлет, голубці і фаршировані перці, в загальному, все те, що можна просто кинути на сковорідку або зварити.

Ну і супчик хоча б на три дні. Син приїжджає, все це забирає, віддає гроші мені за продукти. Але чи нормально це? Я ж не вічна! І дитинча народитися, там йому кашки потрібні свіжі, а невістці моїй все просто лінь. Що ж можна змінити, бо не можу на це дивитися?

Джерело