На Різдво до нас прийшли старости. Наша єдина донька Єлизавета виходить заміж. Хлопець непоганий такий, батьки, наші майбутні свати, начебто теж. Я настільки була зайнята приготуванням столу, що геть не помітила зміни в поведінці чоловіка.

З батьками нареченого ми домовилися, що весілля робитимемо в липні, але мій чоловік чомусь наполягав на тому, що не варто так довго тягнути. Мовляв, відразу по Великодню можна гуляти весілля. То ж питання з датою поки повисло в повітрі.

Чому чоловік так поспішав, я зрозуміла коли гості пішли. Я прибирала з столу, чоловік попросив мене присісти, сказав, що нам треба поговорити. А потім сказав мені, що у нього давно є інша жінка. Він їй пообіцяв, що залишить сім’ю, коли донька вийде заміж. А тепер його Ніна чекає дитину, тому процес треба прискорити. Я мовчала, бо від несподіванки у мене ніби відібрало мову.

Ми з чоловіком познайомилися в 2000 році. Ігор був бізнесменом, а я закінчила якраз університет. Закоханість один в одного привела до весілля. Через рік у нас появилась донька. Я сиділа в декреті, а Ігор продовжував налагоджувати бізнес. У ті складні часи наша молода сім’я жила, як на гойдалці: то все дуже добре в матеріальному плані, то все дуже погано.

Коли з грошима проблем не було, Ігор любив пожити «на повну котушку», я здогадувалася, що до всього цього додавалися, швидше за все, і інші жінки. Тим більше, непрямих доказів було достатньо.

Але я любила чоловіка, плакала в подушку і терпіла. Мені не хотілося залишатися одній, адже дитині потрібен батько, та й на роботу я так і не вийшла офіційно після декрету, займалася лише шиттям на замовлення на дому. Коли дочка підросла, у нас все більш-менш стабілізувалося.

Але сам чоловік, який звик уже до розгульного життя, кращим не став, у нього було якесь своє окреме, нікому невідоме життя. Але щоб зберегти сім’ю, я намагалася не помічати цього усього. Я думала, що з часом чоловік зміниться, адже ми вже теж не молоді – мені 43 роки, чоловікові 48.

І тут такий сюрприз – у чоловіка є інша, і скоро буде дитина. Тримати чоловіка немає змісту, він уже все вирішив. Мені пообіцяв залишити будинок, доньці він подарує на весілля квартиру.

Тепер я розумію, що залишуся в цьому будинку зовсім одна. Навіть вставати вранці не буде для чого, готувати не буде для кого, що ж я робитиму… Як жити так?

В якійсь мірі я сама винна, адже я бачила, що щось не так, але чекала… Раніше я намагалася цікавитися, але він віджартовувався і говорив, що мені не треба знати все цього, так я і зовсім перестала щось питати. У нас нічого спільного, ми давно нікуди не ходили разом, спали по різних кімнатах. Зараз, коли мені нема на що відволіктися, мене це дуже дратує. Я відчуваю себе абсолютно нікому не потрібною, адже донька коли вийде заміж, їй теж буде не до мене.

Розумію, що тепер нарешті настав час мені починати працювати. Мені потрібно почати нове життя, я планую відкрити своє ательє, але що з цього вийде – не знаю. Доньці ми домовилися поки нічого не говорити, щоб не псувати їй свято. А мені як з цим усім жити? Як робити вигляд, що нічого не сталося. І головне, як налаштувати себе на позитив у всій цій ситуації, адже у мене зовсім опустилися руки…

Джерело