Два дні тому його дружина пішла погуляти з собакою і знову загубилася на кілька днів. Любить його дружина, ось так вийти з якого-небудь справі і зникнути. Нагуляється і приходить додому як ні в чому не бувало.
– Та не можу я вийти на роботу! – обурювався В’ячеслав в трубку, – куди я дітей-то подіну?
Два дні тому його дружина пішла погуляти з собакою і знову загубилася на кілька днів. Любить його дружина, ось так вийти з якого-небудь справі і зникнути. Нагуляється і приходить додому як ні в чому не бувало.
А він змушений за дітьми стежити, одній доньці п’ятий рочок йде, а другий тільки третій.
Добре, що на тижні дитячий садок працює, відводить туди доньок і голова до вечора не болить, а от у вихідні це щось. Мама його сидіти не хоче, вірніше з молодшою-то вона згодна сидіти, а ось старша її не рідна дочка, це дружини від першого шлюбу.
Ось і сидить він як прив’язаний в будинку на вихідних, не те що відпочити на риболовлі не може, а взагалі тільки про дітей і може думати. Нагодувати, пограти, випрати, погуляти, спати укласти.
Читайте також Ми з братом і досі вже багато років сплачуємо свої частки за рахунки в квартирі, в якій ми не живемо і на яку ми не маємо права претендувати. А тепер, ми повинні ще й допомагати батькам. Хіба це справедливо?
Бувало пару раз запрошував до себе хлопців в гості, але вони шумлять, балагурять, дівчата лякаються і ревуть, теж не діло.
Але ж Славкові, всього-то 26 років, хочеться ще погуляти.
А сьогодні ось начальник подзвонив, підробіток запропонував. Послухав він начальника, послухав і сказав.
– Добре, зараз подумаю, куди дочок прилаштувати, передзвоню, – сказав Слава начальнику.
Тут він ляснув себе по лобі, згадав, що у нього є сусідка, а у неї син віку його молодшої дочки.
Заглянув він до дівчаток в кімнату, переконався, що вони сплять ще. І пішов до сусідки, добре що на одному майданчику живуть.
Сусідка якось відразу погодилася з дівчатками посидіти. Слава залишив їй гроші, дав запасні ключі від квартири.
Дочок поцілував і помчав на роботу.
Повернувшись ввечері нікого вдома не виявив, у сусідки теж ніхто двері не відкривав.
– Куди вони поділися? – думав він.
Прийшли вони всі тільки через годину, доньки його задоволені, сусідка з ними скаче, грає.
– Ну як? – запитав Слава у неї.
– Ой, вони такі славні! – вигукнула сусідка, – якщо що, звертайтеся, я з ним із задоволенням посиджу.
– Дякую!
– Ах, так, забула, – сказала сусідка, – тут ваша дружина приходила, вона собаку у сусіда з першого поверху залишила, а сама сказала, що раз її тут не чекають, то вона назад піде і пішла.
– Зрозуміло, – засмутився Славка, – добрк, що вже тепер, дівчатка додому.
Він дочекався поки дівчаток розцілує сусідка і повів їх вечеряти додому, пообіцявши сусідці заглядати якщо що.
Увечері зателефонувала дружина зі скандалом.
– Мене вдомв немає добу, а ти вже бабу привів? – закричала вона відразу.
– Марино, це сусідка наша, вона за дітьми дивилася, поки я на роботі був! – пояснив Славко.
– Знаю я таких сусідок, – розпалювався дружина, – а потім і за тобою стежити почне.
– Так ти вдома частіше бувай і не треба буде сусідку кликати! – розсердився Слава.
– Ну ти взагалі, ще й погрожуєш! Ну і живи зі своєю сусідкою, – крикнула дружина і кинула трубку.
Слава подивився на телефон, акуратно поклав його на стіл, щоб не кинути з усієї сили об стіну і пішов укладати дочок спати.
Завтра, мабуть, доведеться знову покликати сусідку, раз дружина не збирається повертатися.