Ми з моїм чоловіком Олегом знайомі вже 8 років, з них 4 роки живемо у шлюбі. А почалися наші відносини ще під час навчання в інституті, коли ні у нього, ні у мене нічого не було. Разом ми пережили багато труднощів, але пройшли через всі випробування зберігши свої почуття.

Почалося наше з ним спільне сімейне життя з переїзду в квартиру його батьків, ми тоді тільки розписалися, з весіллям вирішили зачекати, бо не було коштів, щоб його відгуляти. Тоді ми після закінчення навчання обоє лише влаштувалися на роботу. Заробляли небагато, але на життя вистачало, адже не потрібно платити за оренду. Коли чоловік трохи «встав на ноги», він зробив мені пропозицію.

Після весілля ми спільно вирішили, що пора стати батьками, ми обоє хотіли дітей, і я буквально протягом декількох місяців дізналася, що чекаю дитину. На той момент мені здавалося, що він радіє швидкій появі малюка чи не більше за мене. Його батьки теж буквально стрибали від радості і дякували мені за першого онука. Видно було, що вони щиро раділи цій дитині усі.

З останніх місяців очікування дитини мені довелося надовго забути про свою професію. Головною моєю роботою з тієї пори стала дитина і підтримання домашнього затишку. Хотілося, звичайно, іноді відпочити від домашніх справ, але чоловік був на роботі п’ять днів на тиждень, до пізнього вечора і майже не допомагав з дитиною. Іноді ще перед поверненням додому їздив грати в волейбол або більярд з друзями. Для мене ж вийти «до зовнішнього світу» – це до цих пір велика розкіш.

Вдома чоловік мені допомагає тільки в свої вихідні. Грошей на няню не дає – каже, що у нього їх немає. Так само і з приватним садом – до державного нас поки не беруть, а на платний «немає грошей». Коли вибираємо одяг, мій Олег постійно теж намагається заощадити і завжди серйозно каже, щоб я купувала речі тільки по акції.

Я довго не могла зрозуміти, куди він діває свою зарплату, адже вона у нього точно чимала, і недавно це прояснилося: виявляється, він хоче купити свою власну квартиру. Я спочатку дуже зраділа такій новині, тому що набридло жити в квартирі його батьків, де я навіть ремонт на свій смак зробити не можу. Але чоловік поставив мене перед фактом, що купує її на свої гроші, і тому запише її, відповідно, на свою матір, щоб в разі розлучення «його» майно залишилася з ним.

Сказати, що я була дуже здивована – це не сказати нічого. Виходить, я щодня працюю нянькою, кухарем, прибиральницею, вихователем, і він цього не цінує. Я вже давно забулася про свою кар’єру через нашу спільну дитину, а не тому що мені ліньки ходити на роботу, і вдома я втомлююся сильніше, ніж чоловік в своєму офісі. Але ніхто цього не бачить і не цінує.

Мати Олега теж стоїть на боці мого чоловіка, це, звичайно, зрозуміло, і каже, що вони згодні оформити частину квартири на мене, тільки якщо я вкладу в неї власні гроші.

А де я візьму ці гроші? Де справедливість? Я працюю на дому перукарем, але прийняти людей можу дуже рідко, тому і грошей отримую трохи. Невже мій чоловік готується до розлучення? Чи є взагалі сенс продовжувати жити з ним? Від образи хочеться розлучитися або виставити рахунок за свою роботу по дому. Але хто мене зрозуміє? І що це взагалі за життя, якщо Олег так настроєний?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело