Моя невістка – людина недобра та нещира. А прийшла вона в нашу сім’ю такою бідною та нещасливою: пошкодуйте її – мами у неї не стало, коли їй було 20 років, а в її 23 роки батько знайшов іншу жінку і в будинок привів, а їй прийшлося покинути вже свій дім.

Ну ми ж тоді Вікторію пошкодували і до одруження з сином, поки жила у нас, вона така тиха та скромна і далі була.

Зіграли ми їм весілля. У невістки були запити на лімузин з рестораном, але обійшлося і простими машинами з вечірнім кафе: це нормально. На весілля батько нареченої не прийшов. Вона була категорично проти, але ми все одно подзвонили сватові і запросили його, вперше з ним спілкувалися. Він сухо подякував нам, сказав, що прийти не зможе, але запитав у нас номер карти і вислав молодим одну тисячу гривень.

Головний подарунок чекав їх попереду – куплена нами двокімнатна квартира, та ще й в новому будинку і з хорошим ремонтом. Але я жінка розумна, зробила дарчу тільки на сина. Хоч мені тоді невістка ще й подобалася, але хіба мало що попереду, люди різні бувають. А ми так з чоловіком важко працювали, відкладаючи кожну копієчку на ці квадратні метри. Загалом, інтуїція мене не підвела.

Коли молодята переїхали, то Вікторія стала вести себе зовсім по-іншому. Вона прямо з порога вважала себе законною власницею цієї квартири, і геть забула – чия вона, і хто її купив. Тепер вона весь час говорить: «Моя квартира». Хотіли ми після весілля справити новосілля, але невістка була незадоволена цим: «Для чого зараз багато людей приводити в нашу чисту квартиру?». Це вона моєму синові говорить. А син погоджується з нею у всьому, без заперечень.

Далі більше. Я стала помічати, що при нашому з чоловіком візит до них додому, Вікторія відвертає ніс і намагається швидше нас провести додому. І син бачу теж незадоволений.

А з місяць назад була взагалі обурлива історія. Чоловік хотів зробити мені сюрприз на мій день народження (ремонт на кухні), і попросив два дні пожити у дітей. Я зателефонувала синові, він сказав, що вони подумають з вікторією ще, хоча погодилися потім, але тільки на пару днів – на вихідних. Ой, як я там перебула ледь цей час, хоч була всього одна доба. Бачила, як мене там буквально терплять, а у невістки чомусь раптом голова розболілася. Син приготував вечерю, забрав тарілки собі в спальню, а я їла на самоті.

На наступний день я сходила в магазин і приготувала обід, поки молоді пів дня спали. Дивлюся – син встав, пішов під душ. Я щось якось навіть не подумала постукати, зайшла до них у спальню, щоб позвати Вікторію до столу, в зачинені двері. Що тут почалося.

Вікторія розсердилася, син її підтримав, сказав, що як я могла зайти не постукавши. Ну і все в такому дусі. Я чоловікові відразу зателефонувала, кажу: «Додому хочу, не потрібен мені сюрприз, я його сама тобі допоможу зробити». Загалом, поїхала додому і більше туди ні ногою.

А на день народження син сказав, що сам до нас на хвилинку забіжить і привітає, у невістки недобре самопочуття. Ось і добре! Прибіг, вручив квіти з цукерками, спробував невиразно вибачитися, і додав, що на його дружину не треба ображатися – вона ж така нещаслива, це життя її зробило такою. Я сказала, що мені все одно, в гості я приходити не буду, але щоб він мав розум – квартиру на неї не переписував. Він пообіцяв цього не робити, сказав, що він розумна людина, але і розлучатися з дружиною не збирається – любить її, а мене просив бути з нею спокійною.

А я не розумію, чому я маю її годити.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело