У голові Катерини був такий сумбур, що жінка навіть не знала, що їй робити, – плакати чи сміятися. Нарешті вона зустріла чоловіка, якого палко покохала і разом з яким будувала плани на майбутнє. І вчора ввечері втратила його.

Натомість у її житті з’явився рідний брат, з яким не бачилася рівно тридцять років, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Доню, ти спиш? – у кімнату заглянула мама. За її виразом обличчя Катя зрозуміла, що й вона, незважаючи на те, що ось-ось почне світати, очей не зімкнула. – Ні? Тоді ходімо у вітальню.

Накривши ковдрою, що почала сповзати, свою трирічну донечку, молода жінка накинула халатик і вийшла зі спальні. У вітальні мама вже наливала у келихи червоне сухе вино.

– Знаєш, я і досі не можу повірити, – мовила вона, сідаючи в глибоке м’яке крісло. – Катю, невже це правда? Я думала, що вже ніколи-ніколи не побачу Костика, а тут… Розкажи мені детально про все це.

– Після того, як я нарешті розлучилася з Ігорем, то думала, що так і буду жити з тобою і Юлею, – відпивши вина, розпочала Катя, знаючи, що мама любить довгі розповіді з усіма-усіма деталями. – Коли згадувала, як чоловік усіляко мене принижував, то обминала усіх інших десятою дорогою. Однак з часом відчула бажання кохати і бути коханою. Ми тоді вже переїхали до тебе, ти взяла більшу частину клопотів, пов’язаних із Юлею, на себе, тож я мала час і зачіску нову зробити, і на каву з подругами піти.

Під час чергових дівочих посиденьок Ольга розповіла, що бойфренд із Франції, з яким вона познайомилася на сайті знайомств, запрошує її в гості.

– Пише, що закохався і хоче побачити мене, – усміхалася щаслива дівчина. – А заодно і показати усі принади Парижа. Тож тепер швидко роблю закордонний паспорт і обдумую, який одяг брати з собою. Ну, щоб і комфортно було, і вигляд я мала шикарний.

– А ти не боїшся? – запитала Інна. – Їхати в іншу країну не відомо до кого. Ти ж його зовсім не знаєш.

Тоді подруги добряче посперечалися з приводу того, чи варто отак безпечно їхати у далекі краї, і дійшли висновку, що іноземця краще спершу запросити до себе.

– Придивитися, що він собою являє, а тоді робити висновки, – рішуче мовила Тома. – А взагалі, краще виходити заміж за свого співвітчизника – одна мова, один менталітет.

Після тієї розмови Катя і собі вирішила зареєструватися на сайті знайомств. Мовляв, чому б і не поспілкуватися з новими людьми?! Якось до неї написав Костянтин, житель Полтави. Розповів, що пережив розлучення, сам виховує сина, який є страшенним любителем пиріжків, тож він, Костя, тепер опановує кондитерську справу.

З часом листування молодих людей стало щоденним. Чоловік писав, що він все більше захоплюється Катею. І вона також відчула, що новий знайомий не байдужий для неї. До того ж у них були такі подібні погляди на життя, уподобання щодо літератури, музики, відпочинку.

– Якщо не проти – дай номер телефону, – написав якось Костя. – Хочу почути твій голос, хоча і так певен, що у такої чарівної людини і голос прекрасний.

Відтоді вони годинами могли спілкуватися по телефону, ділилися рецептами приготування смаколиків для дітей, розповідали одне одному про свої вподобання, роботу. І будували плани щодо спільного майбутнього.

– Я кохаю тебе і хочу зустрітися з тобою, – сказав якось він. – Бери свою доньку і приїжджай до нас у гості.

Однак перша зустріч відбулася у Києві, куди Катя поїхала у відрядження, а Костянтин – відвідати з сином кумів.

– Ми обов’язково будемо разом, – шепотів він, обіймаючи її на пероні. – Я кохаю тебе, Катрусю!

– І я тебе також, – відповіла щаслива жінка, притулившись до нього лицем. – І…

– І незабаром я приїду до твоєї мами просити твоєї руки, – мовив чоловік. – Точніше ми приїдемо удвох.

Однак у гості до Каті вони приїхали втрьох: Костя, його син і батько, який вирішив познайомитися з майбутніми сватами.

– Ой, ти, мабуть, забувся, я ж писала, що живу з мамою і донечкою, – мовила Катя. – Батько покинув нас давним-давно.

Йдучи вулицями міста, вона розповідала про його історію, показувала цікаві місця. Вона знала, що мама вже поставила на стіл різні смаколики, які жінки готували напередодні, і чекає їх, пояснюючи Юлечці, що ось-ось до них прийдуть гості.

Та, коли вони увійшли до оселі, де Катя з мамою мешкали останні дванадцять років, відтоді як мама обміняла їхню однокімнатну квартиру на велику, трикімнатну, жінка буквально за мить зрозуміла, що щось трапилося. Ледве зустрівшись поглядами, мама Каті і батько Кості спершу поблідли, тоді почервоніли. А тоді жінка почала плавно опускатися на підлогу.

– Катю, дитино, це твій… – мовила вона. – Це твій батько!

– Аню! – кинувся літній чоловік до неї. – Аню!

Того вечора, поклавши спати дітей, дорослі довго-довго сиділи, пригадували минуле. Костя розповідав, як шукав сестру, його батько – про те, що все життя шкодував про розлучення з дружиною. Катина мама щиро раділа тому, що через стільки років знову зустрілася зі своїм сином, а Катя – її почуття були двоякими. Вона була щасливою від того, що в її житті з’явився рідний брат і водночас хотілося кричати від бoлю, бо вона втратила коханого, з яким планувала довге і щасливе життя.

– Катю, в якому готелі вони зупинилися? – запитала мама, наливаючи собі у ще келих вина. – Вранці зателефонуємо і скажемо, аби вибиралися з того готелю до нас. Місця всім вистачить. До речі, ти помітила, як синок Кості подібний на тебе і на мене?

Автор: Ксенія Фірковська