Нещодавно мама заявила, що я не люблю свого сина
Моїм батькам (особливо мамі) дико не подобається мій найкращий друг. Аж надто він косячний. Має кілька адміністративних порушень. З багатьма буває, але не поясниш батькам.
Два роки тому я завагітніла (мені 24). Хто батько нікому не сказала (йому дитина не потрібна, та й добре). Так ось. Батьки чомусь впевнені, що дитина від того самого недбайливого друга і ненавидять його ще більше (за те, що дитину покинув).
Але це ще не все. Я почала помічати, що батьки, наче в мені розчарувалися. Окрім критики та невдоволення я на свою адресу нічого не чую. Хоч би що я зробила — все не так. Все не так навіть тоді, коли я ще не зробила, а збираюся. Мама вже впевнена, що я зроблю не так, як треба.
У моєї дитини ріжуться зубки. Лікарі кажуть, що у малюків може пропадати апетит у цей час. Малюк відмовляється їсти прикорм, а мама звинувачує мене в цьому. Нібито я їсти, не навчила з ложки. Адже не поясниш — мама завжди все знає.
Нещодавно накричала на мене через те, що малюк розбив кухоль з водою, який вона ж перед ним і поставила. А моя провина у тому, що я не зупинила. Я сиділа з іншого боку столу та їла. Коли понесла дитину в кімнату переодягати — почула, як вона тихо говорить татові, що я така собі, ніколи не допоможу, на мене покластися не можна і таке інше.
Іноді зриваюся, сперечаюся з мамою. Тато завжди на її боці, навіть коли вона не має рації. А мені потім каже: терпи, мовчи, мамо одна. А мене, отже, багато? Нещодавно мама заявила, що я не люблю свого сина.
А сказала вона так тому, що я суворо, без сюсюкань із ним розмовляла (не кричала), коли він почав кидатись їжею. А ще я раптом стала монстром, хоч завжди була нормальною.
Сама сіль у тому, що звинувачує у цій «зміні» вона мого друга. Того самого, якого вважає батьком дитини і взагалі найлютішим ворогом. Його вона придушити, готова, а я почуваюся головною помилкою в її житті.
Моя мама дуже складна людина. Догодити їй складно. Вона завжди чимось незадоволена. Що робити – не знаю. Жити з нею дуже складно, а з’їхати поки що дозволити собі не можу.
У тата підтримки шукати марно – він у будь-якому разі буде на її боці. Перевірено. Знаєте, мати мого друга мене обожнює, а рідна мати тільки робить, що критикує. Прикро до сліз.
Але цей випадок мені здався настільки дивним, що я вирішила розповісти його вам. Судіть самі, але я до сих пір гублюся в здогадах, що це було. Отже, обідньої пори, я
Мені вже 43 роки. Звуть Олексій. Моя сповідь буде про те, як я упустив своє щастя. З молодості я був досить сором’язливим, та ще й працював простим інженером. Після смерті
Я завжди мріяв про свою справу, в яку я зможу вкласти всю душу. Довго вмовляв дружину взяття кредиту під заставу квартири. Мені довелося кілька місяців говорити їй про можливості, які