З Андрієм ми прожили разом в шлюбі майже 10 років. Все було добре у ті роки нашого спільного життя, здавалося б, не гірше ніж усі: у нас з’явилося двоє дітей, купили квартиру в місті і будинок за містом. Було два хороших автомобілі, регулярні подорожі за кордон, кращі продукти харчування, дорогий та якісний одяг. Загалом, всі атрибути успіху та щасливого найкращого сімейного життя.

Відтоді, як з’явилась наша перша дитина, донька Ольга, я більше не працювала. Думала влаштуватися хоча б на якусь роботу, щоб і свої власні гроші мати, але чоловік сказав, що зараз так ніхто не робить, жінки не працюють за мінімальну зарплату, а вибирають краще сидіти вдома з дітьми. Я послухала його, так і зробила. Возила їх в садок, в школу і назад, на гуртки, басейн і так далі.

Відносини між мною та Андрієм постійно були теплими і хорошими. Але десь останні п’ять років шлюбу я стала здогадуватися про те, що він, швидше за все, когось зустрів. Він пізно повертався з роботи, пізніше ніж зазвичай, дивні повідомлення і дзвінки, бажання виглядати краще – все це говорило про те, що чоловік закоханий. Я не стала влаштовувати йому якісь розмови на цю тему, просто вирішила, що буду мовчки чекати поки він сам мені розповість про все. І Андрій зізнався лише пів року тому, сказавши, що зустрів іншу, вона його доля і він йде до неї.

Я не знала, що сказати, розуміла, що вже нічого не залежить від мене. Просто хотілося знати, як виглядає конкурентка. Вона симпатична та дуже стильна, я побачила таки її. Їй більше 30 років, але виглядає вона набагато молодшою на свій вік. Як виявилося, у неї хороший власний бізнес, тому вона постійно працює і добре заробляє. Це означає, що від чоловіка їй потрібні не гроші.

Звичайно, було сумно, але до всього звикаєш, навіть не дуже хорошого, як у мене. Я теж звикла. Вирішила, що треба жити для дітей, якщо в особистому житті не склалося, і якщо вдіяти нічого не можу. Розлучилися ми згодом. На жаль, все майно залишилося у мого чоловіка. Це справедливо, тому що все це купив саме він один.

Але проблема в тому, що донька вирішила залишитися зі своїм батьком. Не захотіла їхати зі мною в орендовану маленьку однокімнатну квартиру на край міста, де умови були, м’яко кажучи, не дуже хороші, а вона звикла до значно кращих. Це було дуже прикро і важко, але і це я і це прийняла, як свою долю.

Зараз я працюю прибиральницею, роботи багато і вона мені не подобається, але потрібні гроші – платити за квартиру і просто на життя. Чоловік колишній зовсім нічим мені не допомагає, хоча міг би і допомогти, знаючи мою ситуацію. Добре, що хоч з дочкою іноді бачимося, раз в тиждень ми зустрічаємося і кудись ходимо.

Загалом, можна сказати, що життя налагодилося, до того ж у мене з’явились відносини з хорошим чоловіком, він мій колега по роботі. Але мені сумно через вчинок чоловіка і, найголовніше, донька, вона навіть не хоче приїжджати до мене в квартиру, але ж я мама її, я для неї стільки зробила добра.

Іноді я годинами сиджу біля вікна і не можу зрозуміти, що я зробила не так, що тепер маю таку долю?

Фото ілюстративне.

Джерело